Головна Сторінка директора
Сторінка директора


Творчі групи.....Так!

Добрий день, редакція улюблених видань!
Звертається до Вас по допомогу директор Смілянського природничо-математичного ліцею Черкаської області Софія Анатоліївна Гнідая. У чому полягає моє запитання? Наш ліцей – школа для старшокласників (8 11 класи), усього 250 ліцеїстів та 18 учителів. Колектив творчий, прагне до всього нового, сучасного. Шукаємо цікаві форми роботи як із дітьми, так і з учителями. Зараз педколектив закінчує роботу в експерименті „Методика розвитку особистості для життя в інформаційному суспільстві”, який триває два роки, є цікаві наробки. Як результат – учителі об’єднались у творчі групи. Така форма методичної роботи, як МО у нашому закладі не зовсім ефективна (1 учитель історії, 1 учитель географії, 1 учитель хімії і т. д.).
Проблема виникла під час фронтальної перевірки закладу. Нам категорично рекомендували повернутись до такої форми як МО, а творчі групи повинні існувати додатково. На мою думку, для одного вчителя забагато приймати участь у двох-трьох формах методичної роботи в місті.
Чи має педколектив право самостійно, на свій розсуд, обирати форми методичної роботи у своєму закладі.
З повагою, С. А. Гнідая.

І Вам доброго дня, шановна Софія Анатоліївна!
Листи від наших читачів із найрізноманітнішими запитаннями постійно надходять до нашої редакції. Незважаючи на невеликий склад редакції, переважною більшістю, ви одержуєте наші відповіді, частіше за все електронною поштою, бо так зручніше та більш оперативно.
Питання, яке ставите Ви, на наш погляд, загальне та в той чи іншій мірі стосується всіх педагогічних працівників. Ось чому ми вирішили обговорити цю проблему на шпальтах нашого видання.
Організація методичної роботи, як невід’ємної складової системи післядипломної педагогічної освіти, завжди була не простою та суперечливою, бо вимагає творчого, здебільше неординарного підходу, якщо ми розраховуємо на її ефективність. Тут не місце для заскорузлості та формалізації, як того прагнуть усе ще багаточисельні перевірки шкіл і вчителів (чи то фронтальні, чи тематичні).
 

Всё хорошо!

Всё хорошо, тверди себе с утра,
И день удастся, в этом будь уверен.
А если раскисать начнёшь ты зря,
То и хороший день ты превратишь в потерю.

Попробуй в мелочи увидеть чудо:
Листка живого,бабочки,цветка
Зерно сомненья выброси подальше
И не храни такого ты добра.

Встречай рассветы,провожай закаты,
Любить не бойся и прощать умей
И жизнь свою не превращай в утраты,
Умей ценить приобретенья в ней.



 

БУТИ ОСОБЛИВИМ - шлях до життєвого успіху

  Віра Кузьменко,
 доктор психологічних наук,
 Інститут обдарованої дитини
 
Концепція розвитку індивідуальності дитини: психолого-педагогічний аспект

ЗНАЧЕННЯ РОБОТИ З РОЗВИТКУ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ
Для дитини. Дитина, яка знаходиться у комфортному для себе індивідуалізованому середовищі, серед толерантних педагогів, яка має можливість здійснювати відповідні віку вибори (діяльності, виду занять, гуртків, матеріалів тощо), приймати самостійні рішення щодо власного життя, виявляти свої здібності, висловлювати бажання, вільно пізнавати оточуючий світ, експериментувати, спостерігати - відчуває себе захищеною, шанованою, впевненою - а тому дійсно стає компетентною, сміливою, відповідальною, самостійною, творчою, сильною, життєрадісною та обдарованою.
Спрямованість педагогічного процесу на розвиток індивідуальності кожної дитини забезпечує досягнення нею життєвого успіху, реалізацію творчого потенціалу, розкриття таланту, створення своєрідного стилю діяльності та життя, побудову унікального життєвого досвіду, який набуває значення не тільки для самої людини, а і стає важливим для людей, оточуючих її.
Для родини. Кожен батько та мама бажає того, щоб їх дитина знаходилась у максимально комфортних умовах, щоби вона отримувала якісне виховання і навчання, її інтереси та бажання враховували, а запити родини поважали. Розвиток індивідуальності дитини передбачає здійснення індивідуальної роботи не тільки з кожною дитиною, але і з кожною родиною з урахуванням її культурологічних особливостей, стратегічних намірів щодо виховання дитини, їх запитів щодо змісту, форм, методів навчально-виховної роботи.
Для суспільства. Державна освітня політика України спрямована на підтримку демократичних, гуманістичних тенденцій, впровадження яких передбачає особливу увагу до питань індивідуального розвитку кожної дитини, урахування її здібностей та бажань, можливостей та потреб, особливостей характеру, темпераменту, віку, статі, мотивів поведінки, тощо.
 Такі тенденції розвитку освіти забезпечують просування держави на шляху демократизації та науково-технічного прогресу.
МЕТА : Сприяти розвитку самобутньої індивідуальності кожної дитини, яка перебуває в освітньому закладі, розкриттю її талантів та здібностей, забезпечити перехід від розуміння власної неповторності до усвідомлення унікальності, обдарованості та значущості оточуючих людей
 

Всю жизнь мы ждем.

Всю жизнь мы ждем.

Сначала - чтобы вырасти,

Потом - любви, взаимности, добра,

Мифической какой-то справедливости,

А после - промелькнувшее вчера.

В копилки собираем не из жадности,

Детишкам передать, как долг велит,

Одни - простые маленькие радости,

Другие - вороха своих обид.

Решений ожидая, часто мечемся,

Смахнув усталость, словно пот, с лица.

А по ночам вздыхает человечество

И ждет, как в сказке, доброго конца

 

РЕАЛІЇ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

   Усі роки після проголошення незалежності України йшла героїчна боротьба на всіх рівнях влади за забезпечення найперших, найважливіших потреб школи: опалення, електроенергії, заробітної плати вчителям. Як це не дивно, школи (принаймні в містах) вистояли і навіть поповнилися мережею ліцеїв та гімназій — вони стали називатися школами нового типу, на відміну від традиційних, пострадянських комунальних. Але школи виживали завдяки двом основним факторам впливу: запровадження матеріальної підтримки з боку батьків, а також подвижницька праця вчителів. Влада, спочатку прокомуністична, потім олігархічна, „купувала" освітян обіцянками збільшення зарплати, з одного боку, і погрожувала карами за так звані „побори", з другого (відомий принцип „батога і пряника"). Громадськість через засоби масової інформації „годувалася" міфами про те, що школи і шкільні вчителі вже практично всім забезпечені, і тому освіта повинна бути якісною й безкоштовною для батьків: явне лицемірство, піднесене в ранг державної політики.
   Система управління шкільною освітою так і залишалася надлишково керованою: міністерство — обласне управління освіти — районний відділ освіти — школа. Напрями фінансових потоків теж не змінилися і до цих пір відповідають пострадянській системі централізованого розподілу коштів „з гори до низу": до школи доходить тільки те і стільки, скільки пройшло сито бюджетів вищого рівня.
Одночасно, в інших галузях господарства країни відбулися бурхливі зміни, які стали називати переходом до ринкової економіки. Пройшовши стадію кримінально-грабіжницького накопичування капіталу, найбільш підприємливі та аморальні громадяни отримали доступ до матеріальних благ, які їм і не снилися в дитинстві: розкішні будинки, яхти, автомобілі, а також вплив на владу. Стало купуватися та продаватися майже все. Із загальної картини трохи випала невелика кількість приватних шкіл, заснована небагатими людьми, переважно освітянами, які намагалися отримати певну свободу для продуктивного навчання та виховання дітей.
   Поступово, особливо останні десять років, більшість громадян країни перейшла з державного підпорядкування до приватних структур, маючи тепер як офіційні, так і тіньові доходи (за багатьма джерелами інформації, співвідношення 50:50 залишається незмінним уже багато років). Досить значна частина (до 10% населення) працює за кордоном; крок за кроком утворилася абсолютно надмірна система владних структур, правоохоронних та контролюючих органів, які забезпечили самі себе пристойними соціальними пакетами (та й живуть, як загальновідомо, "не на саму зарплату").
   Серед працездатних жителів чи не в найгіршому становищі опинилися вчителі шкіл; значна частина з них працює за покликанням і не бачить свого життя без крейди в руках та легкого запаху шкільних туалетів; інші — професійно „вигоріли", але нічого іншого, крім уроків, не вміють і вже не зможуть. Треті — молоді — після закінчення педагогічних університетів приходять до школи, щоб „скуштувати" сучасних реалій освіти, а через рік-два покинути цей „шкільний рай" заради іншого життя.

"Директор школи, ліцею, гімназії" №2’2008, стор.110.

 

 

Эдуард Асадов


ДОРОЖИТЕ СЧАСТЬЕМ, ДОРОЖИТЕ!

Дорожите счастьем, дорожите!
Замечайте, радуйтесь, берите
Радуги, рассветы, звезды глаз -
Это все для вас, для вас, для вас.

Услыхали трепетное слово -
Радуйтесь. Не требуйте второго.
Не гоните время. Ни к чему.
Радуйтесь вот этому, ему!

Сколько песне суждено продлиться?
Все ли в мире может повториться?
Лист в ручье, снегирь, над кручей вяз...
Разве будет это тыщу раз!

На бульваре освещают вечер
Тополей пылающие свечи.
Радуйтесь, не портите ничем
Ни надежды, ни любви, ни встречи!

Лупит гром из поднебесной пушки.
Дождик, дождь! На лужицах веснушки!
Крутит, пляшет, бьет по мостовой
Крупный дождь, в орех величиной!

Если это чудо пропустить,
Как тогда уж и на свете жить?!
Все, что мимо сердца пролетело,
Ни за что потом не возвратить!

Хворь и ссоры временно отставьте,
Вы их все для старости оставьте
Постарайтесь, чтобы хоть сейчас
Эта "прелесть" миновала вас.

Пусть бормочут скептики до смерти.
Вы им, желчным скептикам, не верьте -
Радости ни дома, ни в пути
Злым глазам, хоть лопнуть, - не найти!

А для очень, очень добрых глаз
Нет ни склок, ни зависти, ни муки.
Радость к вам сама протянет руки,
Если сердце светлое у вас.

Красоту увидеть в некрасивом,
Разглядеть в ручьях разливы рек!
Кто умеет в буднях быть счастливым,
Тот и впрямь счастливый человек!

И поют дороги и мосты,
Краски леса и ветра событий,
Звезды, птицы, реки и цветы:
Дорожите счастьем, дорожите!
  
 
О СМЫСЛЕ ЖИЗНИ

- В чем смысл твоей жизни? - Меня спросили. -
Где видишь ты счастье свое, скажи?
- В сраженьях, - ответил я, - против гнили
И в схватках, - добавил я, - против лжи!

По-моему, в каждом земном пороке,
Пусть так или сяк, но таится ложь.
Во всем, что бессовестно и жестоко,
Она непременно блестит, как нож.

Ведь все, от чего человек терзается,
Все подлости мира, как этажи,
Всегда пренахальнейше возвышаются
На общем фундаменте вечной лжи.

И в том я свое назначенье вижу,
Чтоб биться с ней каждым своим стихом,
Сражаясь с цинизма колючим льдом,
С предательством, наглостью, черным злом,
Со всем, что до ярости ненавижу!

Еще я хочу, чтоб моя строка
Могла б, отверзая тупые уши,
Стругать, как рубанком, сухие души
До жизни, до крохотного ростка!

Есть люди, что, веря в пустой туман,
Мечтают, чтоб счастье легко и весело
Подсело к ним рядом и ножки свесило:
Мол, вот я, бери и клади в карман!

Эх, знать бы им счастье совсем иное:
Когда, задохнувшись от высоты,
Ты людям вдруг сможешь отдать порою
Что-то взволнованное, такое,
В чем слиты и труд, и твои мечты!

Есть счастье еще и когда в пути
Ты сможешь в беду, как зимою в реку,
На выручку кинуться к человеку,
Подставить плечо ему и спасти.

И в том моя вера и жизнь моя.
И, в грохоте времени быстротечного,
Добавлю открыто и не тая,
Что счастлив еще в этом мире я
От женской любви и тепла сердечного...

Борясь, а не мудрствуя по-пустому,
Всю душу и сердце вложив в строку,
Я полон любви ко всему живому:
К солнцу, деревьям, к щенку любому,
К птице и к каждому лопуху!

Не веря ни злым и ни льстивым судьям,
Я верил всегда только в свой народ.
И, счастлив от мысли, что нужен людям,
Плевал на бураны и шел вперед.

От горя - к победам, сквозь все этапы!
А если летел с крутизны порой,
То падал, как барс, на четыре лапы
И снова вставал и кидался а бой.

Вот то, чем живу я и чем владею:
Люблю, ненавижу, борюсь, шучу.
А жить по-другому и не умею,
Да и, конечно же, не хочу!

 

 

 

                             Будь добрым, не злись, обладай терпеньем.
                             Запомни: от светлых улыбок твоих
                             Зависит не только твое настроенье,
                             Но тысячу раз настроенье других.


Будь скромен и не жди от вечности
  Ни постоянства, ни сердечности.
  Ведь даже самых сильных мира,
  Что к славе яростно рвались,
  На время возведя в кумиры,
  Она затем швыряла вниз.

                               В мире столько всяческого зла,
                               Значит, надо помнить постоянно:
                               Никогда не поздно и не рано
                               Совершать хорошие дела.

  И чтоб сердцу не было морозно,
  Сколько бы ты бед ни натворил -
  Никогда не рано и не поздно
  Повиниться честно и серьезно
  В зле, что ты когда-то совершил.

 

З Днем народження тебе, рідний ліцею!

Завтра ми святкуємо свій одинадцятий день народження. Не віриться! Наче все відбулося тільки вчора. Напівзруйноване приміщення, п'ятеро колег - відчайдушних ентузіастів і 49 розгублених дітей із різних шкіл міста. Це було 11 років тому. Сьогодні все інакше: досвід, певні успіхи, визнання. Але я завжди, з великою вдячністю, згадую саме перші роки нашої роботи в ліцеї, згадую і трошки сумую за ними. Дякую долі за колег, які пройшли разом зі мною нелегкий шлях становлення, це Алла Степанівна Бурсевич - мій незмінний заступник, це Тетяна Володимирівна Береговенко, яка не тільки привила всім нам повагу і любов до рідної мови, а ще й навчила мене розмовляти цією мовою, це Леся Олексіївна Хуртенко, яка прийшла до нас після студентської лави, а сьогодні вона мій заступник з навчально-виховної роботи, Терещенко Володимир Андрійович - найкращий вчитель біології. Дякую долі за нашіх першіх ліцеїстів, які були нам і учнями, і друзями, і порадниками, і суровими суддями. Дякую долі за ліцей!

 

 

Я люблю тебя, жизнь!

Ваншенкин К.

(М. Бернесу)

Я люблю тебя, жизнь,
Что само по себе и не ново,
Я люблю тебя, жизнь,
Я люблю тебя снова и снова.

Вот уж окна зажглись,
Я шагаю с работы устало,
Я люблю тебя, жизнь,
И хочу чтобы лучше ты стала.

Мне немало дано -
Ширь земли и равнина морская,
Мне известна давно
Бескорыстная дружба мужская.

В звоне каждого дня,
Как я счастлив, что нет мне покоя,
Есть любовь у меня,
Жизнь, ты знаешь, что это такое,
Есть любовь у меня,
Жизнь, ты знаешь, что это такое.

Как поют соловьи,
Полумрак, поцелуй на рассвете,
И вершина любви -
Это чудо великое - дети.

Вновь мы с ними пройдем,
Детство, юность, вокзалы, причалы,
Будут внуки потом,
Всё опять повторится сначала.

Ах, как годы летят,
Мы грустим, седину замечая,
Жизнь, ты помнишь солдат,
Что погибли тебя защищая?

Так ликуй и вершись
В трубных звуках весеннего гимна,
Я люблю тебя, жизнь,
И надеюсь, что это взаимно.

 

 

ПОСЛАНИЕ ЮНЫМ ДРУЗЬЯМ


Я, побывавший там, где вы не бывали,
я, повидавший то, чего вы не видали,
я, уже т а м стоявший одной ногою,
я говорю вам - жизнь все равно прекрасна.

Да, говорю я, жизнь все равно прекрасна,
даже когда трудна и когда опасна,
даже когда несносна, почти ужасна -
жизнь, говорю я, жизнь все равно прекрасна.

Вот оглянусь назад - далека дорога.
Вот погляжу вперед - впереди немного.
Что же там позади? Города и страны.
Женщины были - Жанны, Марии, Анны.
Дружба была и верность. Вражда и злоба.
Комья земли стучали о крышку гроба.
Старец Харон над темною той рекою
ласково так помахивал мне рукою -
дескать, иди сюда, ничего не бойся, .
вот, дескать, лодочка, сядем, мол, да поедем.

Как я цеплялся жадно за каждый кустик!
Как я ногтями в землю впивался эту!
Нет, повторял в беспамятстве, не поеду!
Здесь, говорил я, здесь хочу оставаться!

 Ниточка жизни. Шарик, непрочно свитый.
 Зыбкий туман надежды. Дымок соблазна.
Штопаный, перештопанный, мятый, битый,
жизнь, говорю я, жизнь все равно прекрасна.

Да, говорю, прекрасна и бесподобна,
как там ни своевольна и ни строптива -
ибо, к тому же, знаю весьма подробно,
что собой представляет альтернатива...

 (Юрій Левітанський)
 
«ПочатокПопередня1234567НаступнаКінець»

Сторінка 6 з 7