Головна Сторінка директора
Сторінка директора


Привітання із Святом останнього дзвоника.

 

Дорогі ліцеїсти, шановні батьки, колеги, гості!

 

Від щирого серця вітаю вас із Святом останнього дзвоника. Ось і добіг кінця ще один навчальний рік. Яким він був? Кожен рік ліцейного життя має свої ознаки, але рік, що закінчився для ліцейної родини був особливо щедрий на нововведення, перемоги, визнання, здобутки. На мою думку, цьому сприяло переселення в нове приміщення, мабуть дух науки, знань заселений в нього ще родиною Бобринських, панує і сьогодні.

В цьому році ліцеїсти дебютували у міжнародній олімпіаді «Ерудити планети», всеукраїнських конкурсах «Колосок», «Лелека», «Молодь тестує якість», «50 слів»; всеукраїнському форумі молодіжної дипломатії, тощо. Кожен дебют був результативний – визнання, відзнаки, перемоги. І як наслідок – диплом МОНУ та Академії педагогічних наук України «Лідер сучасної освіти». В ліцеї розпочав роботу європейський клуб «Ми разом». Всі ми стали свідками прем’єрного спектаклю нашого аматорського театру.

Я вдячна долі, що дарувала мені можливість працювати з найкращими вчителями, спілкуватися з найкращими батьками, вчити найкращих дітей.

Гляньте на наших першокурсників! Які там півроку адаптації! Вони стали ліцеїстами вже через два тижні. Пам’ятаєте, коли ми відзначали День науки, під час нагородження прізвища ліцеїстів-першокурсників лунали найчастіше. Молодці! Так тримати! Під час канікул відпочивайте, набирайтеся побільше сил, а першого вересня – вперед, за новими перемогами!

Другі курси. Ох і важко їм було! Класні кімнати без опалення, стеля протікала, але всі перешкоди подолали. Сьогодні ви веселі, гарні, впевнені у собі і своїх силах. І хоча попереду час іспитів, можливість змінити навчальний заклад, свій статус, я мрію першого вересня привітати кожного з вас на подвір’ї ліцею.

Треті курси. Дорогі мої, запам’ятайте цей рік і ці канікули, адже це останній рік безтурботного дитинства. Першого вересня ви прийдете у ліцей випускниками 2010 року.

Ну і нарешті, дорогі мої випускники! Ну от і все. Добіг кінця період вашого ліцейного життя. Останній раз ви стоїте на нашій урочистій лінійці в якості учнів ліцею. Сьогодні для вас пролунає останній дзвоник дитинства, дзвоник, який поверне ваше життя на 180 градусів. Кожен ранок 66 стежинок вели вас до ліцею, а далі ми йшли однією дорогою по країні знань. Через три тижні кожен з вас піде своєю дорогою назустріч долі. Я хочу вам побажати удачі, наполегливості, мужності, і, звичайно, везіння. Хай супутником вашого життя буде щастя!

Ще раз всіх вітаю з святом! Бажаю всім добра, миру, благополуччя!

 

Сенс мого життя

     Добігає кінця ще один навчальний рік. Мабуть, це перший рік, коли позитиву було так багато, що за ним не такі вже й страшні негаразди. Я дуже вдячна команді моїх заступників, вчителям ліцею, взагалі, всім працівникам нашого закладу за плідну, творчу, натхненну роботу. Дякую батькам наших ліцеїстів за розуміння, підтримку, допомогу. Але більше за все я хочу подякувати учням ліцею – саме вони ініціюють, підтримують і творчо втілюють у життя найцікавіші ідеї, проекти, починання.

      Рік, що закінчується, ознаменувався крім традиційних перемог, ще й тим, що ми започаткували багато чого нового: результативна участь у конкурсах та олімпіадах «Колосок», «Лелека», «Ерудити планети», «Молодь тестує якість», «Україна - сильна», «Новітній інтелект України», конкурс юних поетів Черкащини тощо; піднялися ще на один щабель у відносинах із Британськими Радами в Україні; євроінтеграція держави не обминула і наш заклад – розпочав свою роботу євроклуб «Ми – разом!», цього року відбувся довгоочікуваний дебют нашого аматорського театру. Але найбільш значимим для усього педагогічного колективу ліцею стало почесне звання «Лідер сучасної освіти». Отриману нагороду колектив сприйняв, як високу оцінку своєї діяльності.

Я дуже люблю ліцей і вкотре переконуюсь, що він є сенсом мого життя.Smile

 

 

 

 

День Перемоги

Ось і закінчилась низка травневих свят. Після них в душі поруч з піднесеним настроєм печаль і смуток.

 День Перемоги. Мала нагоду вітати ветеранів на міському мітингу. Відмітила про себе, що їх в цьому році стало ще менше. Відходить покоління, яке дарувало нам можливість жити, радіти сонцю, ростити дітей. Відходить покоління, яке знає про події далекого 41-го не з підручників, не із спогадів  друзів, не з екранів телевізора, а яке пройшло дорогами війни довгі чотири роки і здобуло Велику Перемогу. Відходить покоління, яке може правдиво розповісти про свою фронтову юність нашим дітям і онукам, адже в підручниках історії рядки про події тих буремних нескінченних днів скорочені до мінімуму. На жаль. Вважаю, що сьогодні це наш обов’язок – передати наступним поколінням пам’ять про страшні дні війни і героїзм нашого народу.

Мне кажется порою, что солдаты,
С кровавых не пришедшие полей,
Не в землю нашу полегли когда-то,
А превратились в белых журавлей.

Они до сей поры с времен тех дальних
Летят и подают нам голоса.
Не потому ль, так часто и печально
Мы замолкаем, глядя в небеса?

Летит, летит по небу клин усталый,
Летит в тумане на исходе дня.
И в том строю есть промежуток малый -
Быть может, это место для меня.

Настанет день и журавлиной стаей
Я поплыву в такой же сизой мгле.
Из-под небес по-птичьи окликая
Всех вас, кого оставил на земле.

(Р.Гамзатов)

 

Свечи

Юрий Гарин

В наших душах человечьих
Есть один простой секрет:
В нас горят и гаснут свечи,
Излучая тонкий свет.
Три свечи: свеча Надежды,
Веры, и свеча Любви
Три огня святых и грешных
Освещают изнутри

Жизнь нетленна, жизнь прекрасна,
Но бывает в жизни так,
Почему-то свечи гаснут,
Наступает полный мрак
Ничего вокруг не видно, 
Страшно, холодно, и в ней,
В этой темноте, так просто
За врагов принять друзей,
За любовь принять измену,
Слепо растоптать цветы,
И не вырваться из плена
Этой жуткой темноты…

Не пугайтесь, истерично 
Не рубите сгоряча
Нужно просто чиркнуть спичкой
И опять горит свеча,
И опять душа согрета,
И опять светло вокруг
Снова тонкий лучик света
Освещает жизни круг…

…Друг мой! Жизнь под этим небом
Нужно пламенно прожить
Кем бы ты на свете не был,
Не гаси огонь души
 

Моїм дітям

Иосиф Киплинг

(перевод Е.В.Гильбо)

Когда вокруг все голову теряют,

Тебя кляня, в борении с судьбой,

Уверен будь, сомненья им прощая;
Спокойно жди, без злобы, – НАД борьбой.
Прощай тебя чернящих клеветою,
Прими со снисхожденьем злобный крик -
Ведь быть они привыкли ЗА спиною:
Преследователь - следовать привык

Свой разум удержи в повиновеньи,
Лелей мечту, не замыкаясь в ней,
Будь равнодушен к взлёту и паденью, -
Двум символам из области теней.
Спокоен будь, когда твоим твореньем
Хотят возвысить подлого глупца
Пусть рухнет мир - ТЫ будь силён терпеньем,
Возьми свой меч – и бейся до конца.

Поставь на карту всё, чем ты владеешь,
Иди на риск – умея рисковать,
А проиграв – пойми, что не жалеешь,
Что вновь готов ва-банк с судьбой сыграть.
Надрывом сердца, нервов, сухожилий,
Умей себя заставить рваться ввысь,
Когда ты пуст, сгорел и обессилел,
Но воля вновь твердит тебе "Держись!" 

Будь публики достоен разговором,
Собою будь, гуляя с Королём,
К друзей, врагов, любовников уколам
Будь безразличен - меру знай во всём;
В минуту смысл вдохни неумолимый,
Секунд поставь себе на службу бег,
Тогда Земля прошепчет: “сын любимый,
Владей же всем, ты – Высший Человек!”
 

Притча

Жил-был 
мальчик с ужасным характером. Его отец дал ему мешочек с гвоздями и 
сказал забивать по гвоздю в садовую ограду каждый раз, когда он будет 
терять терпение и с кем-то ссориться. В первый день мальчик забил 37 
гвоздей. В течение следующих недель он старался сдерживаться, и 
количество забитых гвоздей уменьшалось день ото дня. Оказалось, что 
сдерживаться легче, чем забивать гвозди... Наконец наступил день, когда 
мальчик не забил в ограду ни одного гвоздя. Тогда он пошел к своему 
отцу и сказал об этом. И отец сказал ему вытаскивать по одному гвоздю 
из ограды за каждый день, в который он не потеряет терпения. Дни шли за 
днями, и наконец мальчик смог сказать отцу, что он вытащил из ограды 
все гвозди. Отец привел сына к ограде и сказал: "Сын мой, ты хорошо вел 
себя, но посмотри на эти дыры в ограде. Она больше никогда не будет 
такой, как раньше. Когда ты с кем-то ссоришься и говоришь вещи, которые 
могут сделать больно, ты наносишь собеседнику рану вроде этой. Ты 
можешь вонзить в человека нож, а потом его вытащить, но рана все равно 
останется..." Неважно, сколько раз ты будешь просить прощения, рана 
останется. Душевная рана приносит столько же боли, сколько телесная. 
 

Мотивация работы учителя сквозь призму здравого смысла: взгляд практика с глубинки

 
( По сторінкам освітянської преси).
 
 
Вступне слово до вітчизняного читача

Якось керівник московського освітнього сайту «ЛОТ»(http://www.trizway.com) Олександр Гін попрохав перекласти україномовну версію матеріалу про здоровий глузд у роботі освітньої системи на російську. Мабуть не спроста цей матеріал з'явився у Мережі саме 5 жовтня – на День вчителя. Цього дня на одних наших телеканалах якраз розповідали, що в Україні вчительська професія по бажаності є третьою з кінця після двірника та прибиральниці, на інших, що вчитель – це почесно та надзвичайно шановано. А на третіх просто брехали, що скрізь у світі вчителям мало платять. Краще б замість таких « професійних» медіа-продуктів показали фільм від освітянина Віктора Громового про американську, німецьку, японську, ізраїльську та шведську школи, щоб хоча б якесь світло освітньо-продуктивного прикладу засяяло у «кінці тунелю». 

Ах, если бы мы могли видеть жизнь, а не ситуацию!

Станислав Ежи Лец

В контексте нашего образовательного бытия постоянно слышится: "Какой учитель, такова и школа"

Может именно поэтому организаторы образования всех уровней пытаются так тщательно регламентировать работу учителей. Сначала – регламентация, а вслед – плотная опека. Это, в первую очередь, директивы по учебной деятельности на уроках, затем контроль за соответствием аттестации учеников министерскому фолианту в 124 страницы («Критерии оценивания учебных достижений учеников в системе общего среднего образования»), дальше – требования к поурочным конспектам, а еще – рамки работы от методических объединений и обязательный минимум общекультурных воспитательных мероприятий, контролируемый начальством. Это в школе, а за ее пределами учителя «ждут» районные (городские) методические службы и институт последипломного образования. Мотивы понятны: все ради того, чтобы учителя лучше работали.

 

Готуючись до виставки "Освіта України - 2009"


Смілянський природничо-математичний ліцей розпочав відлік років своєї діяльності з першого вересня 1997 року. Сьогодні вже важко згадати кому першому прийшла ідея створення ліцею в нашому місті, але, головне, що вона (ІДЕЯ) – прийшла. З великою вдячністю і милуванням я згадую, як на першій урочистій лінійці стояли 49 перших смілянських ліцеїстів – найкращих, найдорожчих наших дітей. Саме їм ми завдячуємо своїми успіхами і досягненнями. Саме вони допомогли ліцею стати таким, який він є сьогодні.
А далі почалася нелегка, кропітка робота.
На наступний рік вже діяло положення про конкурсний відбір учнів і до ліцею стали зараховуватися на конкурсній основі учні, які закінчили 7-й клас.
Ми обрали два профілі навчання: фізико-математичний та хіміко-біологічний, які максимально задовольняли запит громадськості, наших батьків.
Структурним підрозділом ліцею стала Мала академія наук учнівської молоді, яка залучає до участі в роботі як учнів ліцею, так і учнів шкіл міста.
Кожен рік, який прожив наш ліцей є незабутнім. Кожен рік заслуговує на увагу, на доземний уклін. Ось вони – наші історичні віхи: 
 

Отец

(Юрій Левітанський)


Он лежал на спине,
как ребенок,
я поил его чаем из ложки,
вытирал его лоб и губы
влажной больничной марлей,
не отходя от него
все десять дней и ночей,
не зная еще,
что будут они последними.
Он лежал на спине,
как ребенок,
глядя печально
куда-то перед собой.
- Трудно,- любил говорить он,-
бывает
только первые пятьдесят лет.-
Это была его любимая поговорка.
Легкой жизни не знал он.
Ничего за жизнь не скопил.
- После войны,-
говорил, размечтавшись когда-то,-
всем куплю по буханке хлеба
и одну из них съем
сам.-

Так за всю свою жизнь
ничего не скопил,
ничего не имел.
Не умел.

Чувство юмора
было единственным
его капиталом -
тем единственным
драгоценным металлом,
которым столь щедро
его наделил господь...

Господи,
помоги же и мне
до последнего дня
не растратить его
и сберечь,
королевское это
наследство -
кстати сказать,
далеко не худшее средство
для безбедного существованья
на этой земле.

 
«ПочатокПопередня1234567НаступнаКінець»

Сторінка 5 з 7