Головна Газета "Ліцеїст" Ліцеїст (Грудень 2012)

Ліцеїст (Грудень 2012)

Ліцей відсвяткував своє перше 15-річчя

Тихим та теплим видався останній день осені… Ніби сама природа зробила подарунок ліцеїстам, які 30 листопада святкували своє 15-річчя у міському будинку культури.

Святково прибрана зала, перелив жовто-зелених барв – кольорів символіки ліцею, затишна домашня атмосфера свята і, звичайно ж, гості, які прийшли привітати наймолодший навчальний заклад нашого міста.

Зрозуміло, що 15 років – це ніби-то так мало, але якщо обернутися назад і поглянути на пройдений шлях, то починаєш розуміти, що це уже невеличка часточка історії, історії, яку писали самі ліцеїсти разом зі своїми вчителями: разом училися, разом навчалися, долали певні труднощі, раділи перемогам і поступово набирали обертів, розправляли крила, щоб упевненим був політ перших і наступних «пташенят», які повірили у ліцей, довірилися йому. І, як виявилося, ми один одного не підвели.

Про історію успіху ліцею та про його сьогодення гості свята могли дізнатися з відеоролика, яким розпочалося святкування. А потім дійство почало розгортатися на сцені. Ліцеїсти розповідали про свої досягнення та здобутки дівчині-Смілі, яка немов з сивої давнини з’явилася на сцені під чарівну мелодію кларнета та сопілки, якою слухачів заворожили Оксанка Вдовиця та Даніл Єфремов.

Шість століть роз’єднують зародження містечка над Тясмином та створення ліцею, адже  Смілі – 615 років, а ліцею усього 15. Але це, мабуть, є знаковим.

З вітальним словом до усіх присутніх у залі звернулася директор закладу Софія Анатоліївна Гнідая. Вона щиро дякувала увесь колектив ліцею за спільну працю, за той труд, який вкладає кожен у важливу справу, і недаремно ліцей був відзначений дипломом Лауреата Програми "Золоті руки країни" 2012 року і нагороджений пам’ятною статуеткою, адже головна мета Всеукраїнської програми - відзначення найбільш успішних трудових колективів. І так приємно, що ліцей тепер теж серед тих, хто удостоївся такої високої нагороди за професіоналізм у роботі.

На урочистості до ліцеїстів завітали почесні гості: заступник міського голови Олександр  Євгенович  Головченко, начальник міського відділу освіти Таїсія Григорівна Руснак, голова міської профспілки працівників освіти Наталя Володимирівна Сташенко, депутати обласної ради - Юрій Юрійович Сигида та  Володимир Миколайович Ніжніков, методист обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників Світлана Іванівна Чиркова, директор Смілянського машинобудівного заводу Анатолій Лукич Шпак, хрещений батько ліцею Олексій Дем’янович Шульга, голова ради ветеранів трьох сіл: Плоского, Будок та Костянтинівки та багато інших шанованих у Смілі людей.

Педагоги та працівники ліцею були нагороджені Грамотами обласної ради, Подяками міського голови, Грамотами відділу освіти, а ліцеїсти отримали подарунки і від гостей свята, і від батьків, і від випускників минулих років.

Своїми виступами порадували присутніх у залі Іван Богородицький, Юлія Боровик, Катерина Іщенко, Яна Сорока і Юлія Танцюра, Валерія Городня, Марина Сідорова, Ольга Липова та випускниця ліцею Катерина Ульяненко. Незабутні хвилинки радості подарували іменинникам зразковий дитячий колектив «Коляда» Будинку дитячої та юнацької творчості та танцювальний колектив «Соната», за що їм усім велика вдячність.

Але найголовніша подія святкового вечора – це посвята першокурсників у ліцеїсти.  Гарні, статні, урочисті, схвильовані, вони немов заворожені стояли на сцені, повторюючи слова клятви на вірність ліцею. І урочисто-піднесено зривалося з їхніх вуст «Клянемось!» І усі присутні у святковій залі розуміли, що ліцей поповнився молодим поколінням, яке з гордістю нестиме високе звання ліцеїста.

Ліцею наш рідний,- ти пристань і гавань,

Сюди повертаємось знову і знов.

Це місце, де кожному затишно й тепло,

Панують тут Віра, Надія й Любов.

Ліцею наш рідний,- ти рідна оселя,

Де лиця знайомі любов’ю горять!

Де завжди підтримка, де віру уселять…

Нам затишно разом вперед крокувать!!!

Саме такими теплими і зворушливими словами завершилося свято, а об’єднав усіх: і випускників, і нинішніх учнів ліцею, і працівників закладу незмінний Гімн ліцею, що зринув увись і загубився у височині, несучи любов до кожного серця, до усіх тих, хто з якихось поважних причин не зміг приїхати на свято, але душею і серцем був поряд, адже скільки б років не пройшло з моменту завершення навчання у закладі, усі вони з гордістю несуть по життю звання випускника Смілянського природничо-математичного ліцею.

Ліцею лише 15! Це – юність!  Це – старт! Це – лише початок!...

 


 

Вітаю усіх нас із першим 15-річчям!!!

Дорогі мої друзі!

Мені випала щаслива нагода  привітати улюблений навчальний заклад – мій ліцей – з днем народження!

Ліцей для мене – це мої однокласники, мої друзі із інших курсів, мої вчителі, шановна адміністрація, приміщення, що овіяне особливою атмосферою, - це місце, де мене знають, поважають і люблять.

Я вітаю усіх вас із першим 15-річчям!

Мій ліцей – ти вже зовсім дорослий, хоча такий по-дитячому мрійливий. Ти – такий освічений і досвідчений, хоча  іноді у твоїх очах світиться промінчик наївності. Ти – найкращий, найрідніший для будь-кого із нас – твоїх вихованців.

Я хочу побажати тобі, щоб на твоїй дорозі в майбутньому зустрічалися тільки розумні і добрі  діти, щоб кожен твій випускник завжди пам’ятав про тебе, про своїх учителів, що вкладають у душу кожного з нас зернину свого тепла і любові. А ми – твої теперішні учні – обіцяємо дбати про тебе, про твій авторитет, про престиж ліцею, робити все можливе, щоб ти був завжди, славився навіки, процвітав на увесь світ!

І  невеличкий план на майбутнє, - мабуть, коли стану дорослим, якщо доля дасть мені можливість залишитися жити у рідному місті, - я знаю напевне, де навчатимуться мої діти!

З повагою і любов’ю
президент ліцею  Ігор Чернай


Ліцей – Лауреат  Програми "Золоті руки країни" 2012 року

Педагогічний колектив ліцею - це люди з високим творчим потенціалом, які в освітній діяльності активно застосовують сучасні інноваційні технології, формуючи професійний та інтелектуальний потенціал нашої держави.

Маленький, але такий творчий колектив завжди намагається підтримувати прогресивні ідеї, іти у ногу з часом, бути на висоті. І  так приємно, що жодне його починання не залишається поза увагою. Адже праця не може бути непомітною.

Професіоналізм, підтримка, взаєморозуміння та взаємовиручка – ось основа роботи колективу.

Якщо робити якусь справу, то тільки разом, якщо навчатися, то  лише разом, якщо відпочивати – знову ж таки усі разом.

Тому і нагорода, якої удостоївся Ліцей, на нашу думку, заслужена щоденною клопіткою працею.

Колектив Смілянського природничо-математичного ліцею відзначений дипломом Лауреата Програми "Золоті руки країни" 2012 року і нагороджений пам’ятною статуеткою, адже Головна мета Всеукраїнської програми - відзначити найбільш успішних керівників підприємств, трудових колективів, видатних діячів культури та мистецтв, науковців. Девіз Програми: професіоналізм, досягнення, визнання. Лауреатами стали вже понад 350 підприємств, установ та організацій нашої держави.

І так приємно, що ліцей тепер теж серед тих, хто удостоївся такої високої нагороди за професіоналізм у роботі.

 


 

Ґранти на підтримку талановитої молоді ліцею

За 15 років свого існування  ліцей випустив у світ з-під свого батьківського крила не одну сотню ліцеїстів, які розлетілися по світах шукати власної долі: продовжувати навчатися, працювати, закохуватися, влаштовувати особисте життя, будувати кар’єру, щось досліджувати, щось пізнавати нове.

Але так добре, що навіть поза межами ліцею, не дивлячись на те, що пройшло уже немало років, як закінчили своє навчання у цьому закладі, все ще існує ліцейне братство, ота дружня підтримка та взаємодопомога.

І приємно удвічі більше з того, що колишні учні нашого закладу стають нашими меценатами, бо чітко усвідомлюють, що талановитій молоді так необхідна підтримка у цьому такому непростому світі.

Ми щиро вдячні нашим випускникам за ідею створення фонду допомоги своєму закладу, але особлива подяка випускникові 2001 року Олександру Скороходу за надання щорічних ґрантів від Олександра Скорохода на підтримку талановитої молоді Смілянського природничо-математичного ліцею.

Уже у кінці цього навчального року ліцеїсти зможуть отримати премії за найкращі успіхи у навчанні, досягнення у спорті, за наукову діяльність та за активну громадську роботу.

І все це дякуючи небайдужому серцю, що сповнене теплоти і вдячності.

 


 

Спогади випускників

Олександр Скороход

Шлях довжиною в десять тисяч літ починається з першого кроку

Китайська мудрість

Бувають події,  які змінюють все життя, бувають зустрічі, без яких ми не були б зараз там, де є, і не стали б тими, ким є. Для мене такою значущою подією стало навчання в Смілянському природничо-математичному ліцеї протягом 1997-2001 років.

Тільки зараз можу приблизно уявити, скільки зусиль довелося докласти для створення цього закладу Софії Анатоліївні Гнідій, Аллі Степанівні Бурсевич й іншим людям. Як не просто було в ті часи зібрати в стінах ліцею чудовий викладацький колектив, забезпечити усім необхідним і налагодити навчальний процес. Спасибі Вам за цю справді титанічну працю, за турботу про майбутнє не тільки міста, а й України! Адже ліцей, відкриває багатьом дорогу для пізнання та самореалізації…

Будь-який успіх починається із віри у себе, свої сили, розвивається завдяки нововведенням, інноваціям, а закріплюється –  наполегливою працею та постійним рухом вперед. Саме в ліцеї я отримав перші уроки, як стати успішним. І від багатьох  наших наставників, ми, ліцеїсти, отримували значно більше ніж просто знання.

Зізнаюся, що завжди із нетерпінням чекав занять із біології, історії, зарубіжної літератури, математики, які проводили викладачі ліцею: Володимир Андрійович Терещенко, Ольга Анатоліївна Гунько, Ірина Анатоліївна Хроменко, Оксана Вікторівна Бойко. Саме вони зробили чи не найбільший вклад у становлення мене як особистості. Але основною сферою моїх інтересів стала біологія – наука про ЖИТТЯ, яку продовжую опановувати й сьогодні.  За час навчання в ліцеї неодноразово ставав переможцем міських, призером обласних олімпіад та конкурсіів науково-дослідних робіт МАН з біології, учасник ХХ Всеукраїнської олімпіади.

У ліцеї, як у навчальному закладі нового типу, завжди всіляко заохочувалася активна участь учнів у гуртках, секціях, щоб забезпечити їх всебічний розвиток. Із 1993 по 1998 рік навчався у музичній школі за спеціальністю баян, фортепіано, яку закінчую із відзнакою. У 1996 році починаю відвідувати шаховий гурток ДЮСШ, переможець та призер кількох турнірів, маю ІІ розряд. Протягом 1997-2001 років займаюся у секції карате стилю Шотокан, призер ряду змагань, атестований на 4 кю.

Така різностороння діяльність не тільки розширила мої світоглядні горизонти, а й допомогла розвинути навики управління своїм часом, які і сьогодні є просто безцінними.

А ще, хочеться подякувати багатьом викладачам ліцею за те, що навчили, як бути ЛЮДИНОЮ. Ті моральні принципи, які нам передавали, не раз слугували надійною опорою в найрізноманітніших життєвих ситуаціях...

Щиро дякую Ліцею за допомогу у перших кроках на шляху пізнання!

Хочу побажати усім наступним поколінням ліцеїстів шукати і знаходити себе в житті, ставити перед собою грандіозні цілі та досягати їх, відчувати ЩАСТЯ кожної миті свого життя. А ще – успіхів у втілленні ваших МРІЙ. Нових відкриттів себе та своїх можливостей. Бо ж, недарма древні  говорили:

Пізнай себе – пізнаєш світ!

Олександр Скороход,

випускник 2001 року

***

Король Ігор

Щира дяка…

Перед переходом до ліцею зі звичайної школи, я від знайомих і не тільки, чув тільки гарні відгуки про цей навчальний заклад. Оскільки на той час я вже зупинив свій вибір на медичному вищому навчальному закладі, тому разом з батьками ми вирішили продовжити моє навчання в ліцеї на біологічному курсі тому, що для вступу мені потрібно було здавати іспит з біології. Ми подали документи і я потрапив в коло ліцеїстів!!!

Чесно кажучи, спочатку мені було навіть трохи лячно, оскільки я потрапив в нове середовище, новий колектив, нові звичаї і традиції, нові складнощі які треба було долати. Спочатку, звичайно, було трохи важко вчити домашні завдання, і взагалі сприймати інформацію в збільшеному обсязі ніж це було до того! Але за короткий відрізок часу я освоївся в цьому новому середовищі існування і почав працювати над собою і над досягненням своєї мети.

Ліцей дав мені дуже багато нового, корисного і цінного!

По-перше, це звичайно безцінні знання, за які я дуже вдячний всьому педагогічному колективу який доносив їх до нас, до наших голівок))) Після вступу до Черкаського медичного коледжу на факультет ортопедичної стоматології мені знадобились знання з багатьох предметів, і я їх часто використовував на протязі всього навчання і закінчив його з відзнакою!!!

По-друге, вміння спілкуватись, правильно висловлювати свої думки, дискутувати, займатись серйозною роботою - я маю на увазі наукові роботи! На той час для мене це було так серйозно и складно, що я не можу передати словами! І ще після навчання в ліцеї в мене залишилась маса приємних, радісних, теплих спогадів. В мене з’явилось багато друзів, з якими по можливості я зустрічаюсь і ми згадуємо минулі ліцейні роки і говоримо про теперішнє, про те хто, чого вже на даному етапі свого життя досяг, і хто ще чого прагне.

Зараз я працюю за фахом – зубним техніком і мрію з часом здобути вищу освіту.

На останок хочу ще раз подякувати педагогам за їх титанічну працю, а Софії Анатоліївні за такий прекрасний навчальний заклад і побажати досягнення нових вершин, творчої наснаги і побільше здібних учнів!

З повагою,  Король Ігор,

Випускник  2006 року

***

Шеленко Ольга

“Ти будеш навчатися в ліцеї!” - це було ствердження моїх батьків. Заперечення не приймались, тому що все було давно вирішено за мене. Почалася підготовка до перших в моєму житті серйозних вступних екзаменів. Зубріння предметів, шалене хвилювання та нерозуміння в чому річ — це 3 речі, які не покидали мене ні на хвилину. А як же ж не хотілось нічого міняти. Не хотілося, проте змусили. Не приховую, жалкувала.

“Ти — ліцеїстка” - це знову було твердження батьків. Але на цей раз гордість і задоволення переповнювали моє серце, адже я досягла мети.  Це була маленька перемога.

Без сумнівів, перемога. Хоча це я розумію лише зараз, коли є студенткою. Звичайно ж, як і всі, я не цінувала час проведений в ліцеї. А тепер часто зі сльозами на очах переглядаю фотографії і розумію, що не зважаючи на всі невдачі, непорозуміння та “чорні” смуги , цей період моєї біографії є найбільш яскравим, насиченим і звичайно ж незабутнім. За це хочеться сказати Дякую.

I-Б, ІІ-Б, ІІІ-Б, IV-Б... як важко було починати, як весело було продовжувати і як сумно було завершувати. Ці роки були насичені подіями, і байдуже якого кольору (чорного та білого) і байдуже якого заряду (позитивні та негативні), головне, що крізь всі радості та печалі ми пройшли, не втративши гідність та одне одного. Дружба, яка була розпочата в стінах Смілянського “червоненького”, тримається і зараз, не зважаючи на кілометри, різні спеціальності, інтереси та долі. За це хочеться сказати Дякую!.

Тільки тепер розумію,  наскільки потрібними та важливими були навантаження по навчанню, якими були чудовими вчителі, необхідними уроки, чуйними та добрими однокласники. Все це зробило мене такою, якою я є зараз. За це просто необхідно сказати: “Дякую”.

І ще одне Дякую хотілося б приберегти для людини, яка була для нас “паличкою-виручалочкою” та найдосвідченішим психологом одночасно, яка була нашим Чіпом і Дейлом, які завжди “Спішать на допомогу”. Людині, яка вміла нас зацікавити навіть найнуднішою темою. Людині, яка прививала в нас любов до мистецтва, держави, друзів, рідних. Людині, яка бачила в нас індивідуальностей, а не сіру масу, що скоро піде. Людині, котра підмічала в нас найкраще, закриваючи очі на вагони недоліків. Людині, що вірила в нас і змушувала вірити самих в себе. Найбільше ДЯКУЮ для найкращого класного керівника — Діденко Олени Олексіївни.

 

Вічна маленька ліцеїстка,

Шеленко Ольга,

випускниця  2010 року

***

Яценко Ірина

Швидко плине час… Згадую як я, маленькою  з острахом в очах, вперше переступила поріг ліцею. Адже тоді я і не здогадувалась про те, як добре буде  в ньому. Зараз, закінчивши ліцей, я вступила до університету  і отримую  омріяну професію. Вже майже пів - року я живу без ліцею: без моїх улюблених вчителів, без завжди усміхненої і оптимістично налаштованої Софії Анатоліївни, без тих життєрадісних, майже безтурботних, веселих, дитячих шкільних днів.  Зараз, аналізуючи всі події , хочу  щиро від всієї душі сказати велике людське ДЯКУЮ Ярмиш Тетяні Євгеніївні, бо саме вона привчила мене до ділового одягу; Осадчій Раїсі Володимирівні, за те, що зберегла в мені любов до математики, розвивала мої здібності та допомагала і підтримувала коли щось не виходило, Лісовій Світлані  Іванівні за її доброту та чуйність, Чуйко Ользі Владиславівні за те, що ніколи не давала розслабитись і завжди тримала нас в  «тонусі». Не можу не згадати Федькову Інну Сергіївну, яка була нашою тимчасовою «мамою». Не зважаючи на її молодість, вона, як на мою думку, досить мудра людина і завжди знаходила "ключики" до нас. Пригадуючи ліцей, хочу сказати, що в ньому немає непотрібних людей, кожна людина щось  своє вносить  до цього закладу, і кожній можна сказати дякую.

Ліцей - це не просто  заклад, де отримують освіту, це - школа життя, де навчають  жити, допомагають визначати пріоритети в житті. Ліцей – це шкільна родина, де ніхто нікого не ображає, а її діти – це ліцеїсти, які всі рівні між собою. А ще ліцей наділив мене такими якостями як, любов до батьківщини, милосердя, організованість, комунікабельність, вміння говорити на аудиторію… І ще багато, багато, багато чому.

Випускниця  2010 року

***

Когут Катерина

Ліцей – це слово я завжди писатиму з великої літери, адже саме з ним у мене пов’язано моїх чотири роки навчання, моє майбутнє. Як би ми не розхвалювали і не рекламували Смілянський природничо-математичний ліцей, у кожного в серці він буде мати своє значення і свій відбиток.

Я – Когут Катерина, випускниця ліцею 2010 року, перебуваючи зараз за сотні кілометрів від мого рідного міста, намагаюся кожною частинкою своєї душі бути там, поряд з мамою, поряд з моїми друзями і з моїми рідними вчителями. Дуже часто, сидячи на парах, я згадую свої шкільні роки, особливо ті, що провела у Ліцеї. Я згадую кожний день мого навчання там, адже у мене кожний день був унікальний, Я згадую приємний, сімейний затишок, який створювали для нас вчителі і наш директор. Згадую, як прийшла у свій перший день навчання, хоч і в маленьке, але рідне приміщення ліцею. Пам’ятаю, як переступила поріг хімічного кабінету, що знаходився на першому поверсі, поряд зі сходами, як знайомилася з вчителями, з однокласниками. Хочу сказати, що вчителі у ліцеї дуже добрі, відкриті і щирі. Сьогодні я вдячна їм за ті знання, що вони мені дали, за те, що навчили мене бути самостійною, відповідальною і старанною. Кожен з вчителів віддав мені частинку своєї душі і я дуже вдячна їм за це. Саме за їх допомогою  я сьогодні студентка одного із найпрестижніших вузів України - Національного авіаційного університету.

Ще б я хотіла звернутися до всіх учнів ліцею. Дорогі мої, цінуйте свої шкільні роки, адже вони неповторні, цінуйте своїх шкільних друзів, а найголовніше - цінуйте своїх однокласників, адже ніхто не знає яким боком до вас повернеться життя, а однокласники - це єдині справжні друзі у вашому житті.

 

Випускниця 2010 року

***

Рожман Сергій

Сповідь ліцеїста випуску 2003 року.

Любі друзі-ліцеїсти! (зверніть увагу: майже, як у президента). Так  склалося, що  Ваші сьогоднішні і мої вчорашні вчителі  запропонували мені написати коротеньку замітку в газету ліцею щодо впливу ліцею на мій «кар’єрний» ріст. Почувши словосполучення: «кар’єрний ріст», я навіть оглянувся – може хтось іще поруч стоїть, до кого відносяться ці  слова? А потім, згадавши, що в нашому класі з гумором завжди все було «в порядку», і, навіть, більше, ніж «в порядку» – я погодився викласти для вас деякі  особисті думки щодо  ролі ліцею в моєму житті.  Причому,  я постараюся викласти їх максимально щиро і відверто, наскільки це дозволить «виховний процес» і «цензура» ліцею.

В ліцей я поступив  після сьомого класу 7-ї міської школи. Наш клас в школі був «спортивний», і, мабуть, моя майбутня спортивна «кар’єра»  всерйоз занепокоїла батьків. Тому мій вступ до ліцею був наполовину цілеспрямований – під тиском батьків, наполовину випадковий – допомогла моя майбутня однокласниця, кругла відмінниця Маша Каратай, яка заставила мене вивчити відповіді вступних екзаменів в ліцей.  Маючи непогану пам’ять, особливих труднощів  при співбесіді і тестуванні у мене не виникло. Я був зарахований до ліцею. До закінчення формальності зарахування в ліцей зосталося дрібниця - принести табель успішності…

Дорога моя Софія Анатоліївна! Я до цього часу пам’ятаю вираз Вашого обличчя, коли Ви побачили мій табель. Як я сьогодні розумію Вас! І, чесне слово, я був щирий в своїх обіцянках, більше того, я навіть сам вірив в ці обіцянки, що в ліцеї у мене не буде «суцільних державних  оцінок». Софія Анатоліївна, вибачте мене, що я так і не дотримав слова. Зате  на основі власного досвіду я зробив перший серйозний життєвий висновок: не переоцінюй себе!

Леся Олексіївна! Пам’ятаєте випадок, коли  на своєму уроці Ви попросили нас, щоб ми тихіше себе вели, тому, що у Вас уже шостий урок, і Ви втомилися?.. Мені до цього часу соромно перед Вами за ту фразу, яку я кинув у клас: «А хіба від балаканини втомлюються?». За стільки років я так і не зміг вибачити собі свою дурість. Сьогодні я через газету прошу у Вас вибачення. Більше того, дорога Леся Олексіївна, тільки завдяки Вам в Запорізькому фармацевтичному університеті на курсі я був якщо не знавцем всіляких курсів хімії, то, в крайньому разі, реальною підмогою для тих однокурсників, які робили «глибокий заплив» на екзаменах з хімії. І ще, Леся Олексіївна, вільно чи не вільно, але Ви навчили  мене класифікувати людей, які роблять помилки на: дурнів (це ті, які зробили помилку, і ніякого висновку не зробили – на те вони  і дурні), на розумних – тих, які роблять висновки з своїх помилок, і на мудрих, які роблять висновки з чужих помилок.

Ольга Анатоліївна, наша  незамінна ніким і улюблена класна керівничка! Тільки сьогодні я можу зізнатись, що я не любив історію, цю «дівку з негарною поведінкою і з претензією на істинність». І тільки тому я її знав  в класі краще за інших – що це була моя подяка Вам за те, що Ви вірили в мене, захищали від усіх: від батька, який від сорому за мене готовий був перевести мене в ПТУ, від учителів на батьківських зборах, коли стояли на дверях в  класі,  і просили їх не згадувати Сергія Рожмана, тому, що на зборах сидить батько Сергія і не знає куди подітися від сорому за сина. Завдяки Вам  ще в ліцеї, а потім і в університеті я осмислив  істинність виразу, що знання  - це те, що зостається в голові після трьох дій: вивчив, здав, забув.

Тетяна Володимирівна, наш патріот української мови! Я так і не навчився граматики, але я завжди з вдячністю згадую Вас за те, що ви навчили мене більшого – формулювати свої думки. Ваша пристрасть до перевірки творів залишила свій слід. Пам’ятаєте наш з Вами спір про високе почуття, про те, що любов окриляє? Я залишився при своїй думці: любов не тільки може окриляти, але й убивати…

Володимир Андрійович!  Вибачте мене! В суперечках з Вами я був не правий. Більше того, я не любив Ваш предмет, але, завдяки своєму таланту педагога, Ви наскільки умудрились «вдовбати» мені біологію, що в університеті на курсі я знав її краще від відмінників. Спасибі Вам!

Мені всіх хочеться згадати. Спасибі Вам, мої вчителі!

Мої молодші друзі-ліцеїсти,  випускники!  Майбутнє кожного із Вас формують три чинники: батьки, середовище і, як би ми не ігнорували третій чинник – це «Його Величність Випадок». В Ваших відношеннях з батьками – поради давати не буду  -  занадто молодий.

В виборі середовища Вам всім пощастило.  І в тому, що Вам пощастило бути ліцеїстами сьогодні, по справжньому Ви оціните в майбутньому. Тут вже повірте моєму досвіду. Не хочу думати, яке майбутнє чекало б мене сьогодні, якби не ліцей в минулому.

Як не дивно, гідність, самоповагу, можливість реалізувати себе, як особистість дав мені не університет, а ліцей, Ви, мої дорогі вчителі.

Спасибі тобі, ЛІЦЕЙ!

Рожман Сергій,
випускник 2003 року