Яценко Ірина

Швидко плине час… Згадую як я, маленькою  з острахом в очах, вперше переступила поріг ліцею. Адже тоді я і не здогадувалась про те, як добре буде  в ньому. Зараз, закінчивши ліцей, я вступила до університету  і отримую  омріяну професію. Вже майже пів - року я живу без ліцею: без моїх улюблених вчителів, без завжди усміхненої і оптимістично налаштованої Софії Анатоліївни, без тих життєрадісних, майже безтурботних, веселих, дитячих шкільних днів.  Зараз, аналізуючи всі події , хочу  щиро від всієї душі сказати велике людське ДЯКУЮ Ярмиш Тетяні Євгеніївні, бо саме вона привчила мене до ділового одягу; Осадчій Раїсі Володимирівні, за те, що зберегла в мені любов до математики, розвивала мої здібності та допомагала і підтримувала коли щось не виходило, Лісовій Світлані  Іванівні за її доброту та чуйність, Чуйко Ользі Владиславівні за те, що ніколи не давала розслабитись і завжди тримала нас в  «тонусі». Не можу не згадати Федькову Інну Сергіївну, яка була нашою тимчасовою «мамою». Не зважаючи на її молодість, вона, як на мою думку, досить мудра людина і завжди знаходила "ключики" до нас. Пригадуючи ліцей, хочу сказати, що в ньому немає непотрібних людей, кожна людина щось  своє вносить  до цього закладу, і кожній можна сказати дякую.

Ліцей - це не просто  заклад, де отримують освіту, це - школа життя, де навчають  жити, допомагають визначати пріоритети в житті. Ліцей – це шкільна родина, де ніхто нікого не ображає, а її діти – це ліцеїсти, які всі рівні між собою. А ще ліцей наділив мене такими якостями як, любов до батьківщини, милосердя, організованість, комунікабельність, вміння говорити на аудиторію… І ще багато, багато, багато чому.