100 днів у ліцеї

Сідорова Марина

Я почуваю себе в ліцеї дуже комфортно. Ліцей для мене став другою домівкою, де мене чекають, навчають і підтримують.

Остапенко Таня

У нашому класі дуже цікаві і різнохарактерні учні. З першого ж дня я знайшла собі нових друзів. А ще ми створюємо свій дружній колектив.

Качур Андрій

Мені дуже подобається навчатися у ліцеї. Інколи, правду сказати, буває важко, але кожен день приносить незабутні враження.

Балан Катерина

Мені інколи здається, що я потрапила не на перший курс, а у перший клас. Шумно, гамірно, але страшенно цікаво. Ми такі усі різні, але нам так добре разом.

Стеблина Олег

У ліцеї усі прагнуть до знань. Це мені і сподобалося найбільше. Нам дуже пощастило з класним керівником, тому що вона уміє зрозуміти, підтримати та допомогти в потрібний момент. Я дуже радий, що навчаюся у ліцеї.

Яровий Дмитро

У ліцеї мені дуже цікаво, тут свої правила. Спочатку мені було і важко, і лячно, але усе налагодилося. Взагалі тут дуже весело, і час пролітає непомітно.

Валявський Максим

Мої рідні часто запитують мене, чому мені подобається у ліцеї. А я їм завжди відповідаю: «До мене прекрасно ставляться. Я тут відчув себе особистістю». Мені є до чого прагнути, адже з ліцею виходять розумні випускники.

Козлова Настя

Прийшовши на навчання в ліцей, я зрозуміла особисто для себе, що навчання, то цінна річ.

Прудникова Віолета

Мені дуже подобається навчатися у ліцеї. І я пишаюся тим, що зовсім скоро стану справжньою ліцеїсткою. Я відчула смак навчання, адже учителі ставляться до нас справедливо, відповідально, тому що кожен із них просто фанат свого предмету.

Латюк Сергій

Для мене у ліцеї – хороша атмосфера для навчання. Цікавий дизайн приміщення робить моє перебування у закладі дуже комфортним.

Міщенко Аня

На мою думку, у ліцеї добре навчатися, лише потрібно захотіти. Зараз трішки важко, але згодом усе налагодиться, бо я прагну до знань, вони мені так знадобляться у житті.

Лужна Дар’я

Ліцей відкриває нам двері у майбутнє.

Міщенко Катя

Я задоволена і пишаюсь тим, що навчаюсь у ліцеї.

Те, що ми лише перший курс, для усіх працівників закладу має дуже велике значення. Нам приділяють багато уваги, бо ми, неначе перший клас. Так приємно відчувати себе і дорослою, і дитиною водночас.

Коломієць Дарина

У ліцеї я знайшла друзів. Я не сама і це так приємно. У нас хороший дружній колектив.

Ван’єр Аня

Скоро минає 100 днів, як ми переступили поріг ліцею. Я ще не можу назвати себе ліцеїст кою, але вже гордо називаю себе ученицею І-М курсу. За цей час ми вже устигли представити художній номер від класу на День учителя, виграти спортивні змагання на День фізкультури і спорту, нас визнано найактивнішим класом під час проведення доброчинної акції «Твори добро!», зайняти призове місце в ліцейному КВК. І це лише початок… А скільки усього ще попереду!.. Я у захваті.

Цьома Анастасія

Коли я вперше зайшла до класу, мені було трішки лячно, адже це зовсім новий колектив, ти не знаєш, як вони тебе приймуть, і ти , затамувавши подих, заходиш… Але всі пртягом дня потихеньку роззнайомилися , а тепер стали справжніми друзями.

Мене вразило і те, що в ліцеї усі намагаються притримуватися ділового стилю в одязі. Це додає серйозності, не дає розслаблятися.

Більніцька Настя

Мені просто приємно кожного ранку переступати поріг ліцею, адже мене щодня зустрічає приємна усмішка нашого директора. Вона завжди посміхається і бажає кожному учителю і ліцеїсту доброго дня.

Богомолова Алла

Кожен день у ліцеї - це пізнання чогось нового і невідомого. Ми – одна сім’я. Я це вже зрозуміла. Відчувати себе частинкою великої родини – це круто.

Куценко Настя

Прихід у ліцей – це довгоочікуваний і виважений крок. Коли ще дитиною я проїжджала повз це красиве приміщення, то завжди мріяла, що обов’язково буду тут навчатися. Мрія збулася. Усе чудово. Період адаптації пройшов для мене не досить легко, але я твердо вірю у свої сили.

Поправко Женя

Перший дзвоник пролунав,

Старший курс нас привітав.

Знову перший він у мене,

Ніби я маля невчене.

Я вступила до ліцею.

Радість це! Ділюся нею.

День за днем швидко летить.

Вчителі нам кажуть вчить:

Мови, правила, задачі.

Бо не можна вже інакше.

Обіцяю добре вчитись

І ніколи не лінитись!!!

Пам’ятати – значить жити.

Все серйозне на цій Землі здійснюється в людях і самими людьми. І скільки б років не спливло з моменту якоїсь події, людська пам’ять спроможна відновити до найтонших дрібниць будь-який життєвий епізод.
Ми переконалися у достовірності цього, коли мали щастя познайомитися та поспілкуватися з людьми, які працювали та навчалися   в одній з найстаріших будівель нашого містечка.
Події, події… Імена, імена… Скільки їх зринуло у спогадах шанованих людей, які відчинили двері сучасним ліцеїстам у світ минулого, познайомили з цікавими фактами, долями…
Перед очима ,як одна мить, пролинули події сторічної давності… І кожна розповідь розпочиналася словами: це було ніби учора. А це тому, що небайдужі, неспокійні, оптимістичні, турботливі і щасливі тим, що маємо нагоду відновити історичну пам’ять.
Сьогодні ми хочемо висловити щиру подяку усім тим, хто надав матеріали для створення музейної експозиції у приміщенні, поділився своїми спогадами чи просто дав пораду.
І нехай це лише краплина, лише невеличкий початок, але сподіваємося, що матеріали експозиції збережуть сторінки минулого для прийдешніх поколінь, і ліцеїсти будуть гордитися тим, що мають нагоду навчатися у такому шанованому закладі, в який було закладено дух навчання ще самими графами Бобринськими.
Відчувати причетність до історії – це і є відчувати зв’язок поколінь.

Низький уклін усім хранителям пам’яті!

Багато це чи мало – 100 років?!

Тихо сягає вечір землі,
Тонуть смілянські будівлі в імлі,
Кожна  історію власну має,
І  таємниці свої зберігає.

Ось вирина з-за дерев наш ліцей.
Як дорогий нам будинок оцей!
Це – наша школа, це - наш храм наук!
Ми відчуваєм  його серця стук!

Будівлі 100 років…Багато це, мало?!
Людської радості й печалі тут чимало!
Це плин історії, чиїсь трагічні долі,
Рахує час годинник наш  поволі…

100 років для життя Галактики – краплина,
Проте їх мало прожива яка людина,
А для приміщення – це все звучить відносно,
Та все ж  - це ювілей!

І справді, чи багато це - 100 років? За цей період стіни будівлі увібрали в себе безліч життєвих історій: щасливих і недуже, публічних і втаємничених, тих, що не для всіх, героїчних і скромних…  
Ми собі можемо тільки уявити, як сто років назад переступили поріг цього прекрасного приміщення перші учениці – гімназистки. З яким трепетом вони напевне сіли за свої парти, з яким нетерпінням чекали зустрічі зі світом наук, що відкрив би їм завісу таємниці влаштування нашого світу!
Звичайно, пройшло багато часу. І нас, учнів ХХІ століття ніяк не можна порівняти з ними, скромними гімназистками Смілянщини початку ХХ-го. Але, якщо замислитись, у нас усе-таки багато є спільного!
Із таким же щемом у серці ми біжимо кожного ранку до ліцею, так самісінько любимо одні навчальні предмети і ніяк не можемо подолати труднощі з іншими,  боїмось отримати погані оцінки, коли трохи «плаваємо в матеріалі», і так же щиро радіємо кожній гарній оцінці, коли гордість за свою відповідь наливає серце приємним теплом.
Ми тут маємо друзів, яким віримо усією душею, маємо свої симпатії, про які ніхто і ніколи не повинен знати, маємо свої таємниці  так само, як  мали їх  і наші ровесниці – учениці минулого. А головне – у душі кожного із нас горить тендітний вогник любові – любові до свого ліцею! Ми ті, хто любить бути першими, ті, хто щиро радіє життю, ті , хто уміє бути щасливими!

Прес-центр ліцею.

Берег дитинства багатьох поколінь смілян…

Зовсім невипадково біля нашого ліцею ростуть гарненькі ялини. Вічнозелені красуні… А все це від постійного гомону молоді на подвір’ї, від веселого дитячого сміху, від атмосфери радості і щастя - вони ніби вічно молоді. Але коли веселий гул стихає, ялини впадають в задуму, над ними тихо кружляє дух споминів.
Що може згадувати ця будівля? Звичайно ж, ті крихітні гомінливі струмочки, що, зливаючись у єдиний бурхливий потік, прямують сюди. Звичайно ж, своїх дітей.
І так багато-багато років... Обличчя... обличчя... Але ти пам'ятаєш їх усіх: скуйовджених і охайних, бешкетників і сором'язливих, веселих і сумних.
У столітній ювілей усі вони прийдуть до тебе. Прийдуть, щоб засвідчити своїм візитом велику шану гімназії, що утворилася 1910 року з ініціативи графів Бобринських у нашому місті, Смілянській середній залізничній  школі № 39, що розпочала свою роботу з 1952 року, Смілянській  міській середній школі № 11 з трудовим навчанням, зі стін якої у другій половині 70-х років вийшли останні випускники…
Після цього тут оселився міжшкільний навчально-виробничий комбінат, що завдавав неабиякої шкоди споруді, хоча, на думку багатьох смілян, тут мав би розміститися музей, а згодом – Харківський економіко-правовий університет і Національний університет внутрішніх справ. І врешті решт –  ліцей, який, порівняно з величчю років цього приміщення, видається підлітком зі своїм дитячим максималізмом та грандіозними планами на майбутнє.
Людське життя починається світанком душі - дитинством. Залишається воно у пам’яті, як потаємне і світле. І скільки б не пройшло років, берег Дитинства притягує до себе, повертає до найвіддаленіших куточків людської пам’яті.

Прес-центр ліцею