Шеленко Ольга

 

“Ти будеш навчатися в ліцеї!” - це було ствердження моїх батьків. Заперечення не приймались, тому що все було давно вирішено за мене. Почалася підготовка до перших в моєму житті серйозних вступних екзаменів. Зубріння предметів, шалене хвилювання та нерозуміння в чому річ — це 3 речі, які не покидали мене ні на хвилину. А як же ж не хотілось нічого міняти. Не хотілося, проте змусили. Не приховую, жалкувала.

 

“Ти — ліцеїстка” - це знову було твердження батьків. Але на цей раз гордість і задоволення переповнювали моє серце, адже я досягла мети.  Це була маленька перемога.

Без сумнівів, перемога. Хоча це я розумію лише зараз, коли є студенткою. Звичайно ж, як і всі, я не цінувала час проведений в ліцеї. А тепер часто зі сльозами на очах переглядаю фотографії і розумію, що не зважаючи на всі невдачі, непорозуміння та “чорні” смуги , цей період моєї біографії є найбільш яскравим, насиченим і звичайно ж незабутнім. За це хочеться сказати Дякую.

I-Б, ІІ-Б, ІІІ-Б, IV-Б... як важко було починати, як весело було продовжувати і як сумно було завершувати. Ці роки були насичені подіями, і байдуже якого кольору (чорного та білого) і байдуже якого заряду (позитивні та негативні), головне, що крізь всі радості та печалі ми пройшли, не втративши гідність та одне одного. Дружба, яка була розпочата в стінах Смілянського “червоненького”, тримається і зараз, не зважаючи на кілометри, різні спеціальності, інтереси та долі. За це хочеться сказати Дякую!.

Тільки тепер розумію,  наскільки потрібними та важливими були навантаження по навчанню, якими були чудовими вчителі, необхідними уроки, чуйними та добрими однокласники. Все це зробило мене такою, якою я є зараз. За це просто необхідно сказати “Дякую”.

І ще одне Дякую хотілося б приберегти для людини, яка була для нас “паличкою-виручалочкою” та найдосвідченішим психологом одночасно, яка була нашим Чіпом і Дейлом, які завжди “Спішать на допомогу”. Людині, яка вміла нас зацікавити навіть найнуднішою темою. Людині, яка прививала в нас любов до мистецтва, держави, друзів, рідних. Людині, яка бачила в нас індивідуальностей, а не сіру масу, що скоро піде. Людині, котра підмічала в нас найкраще, закриваючи очі на вагони недоліків. Людині, що вірила в нас і змушувала вірити самих в себе. Найбільше ДЯКУЮ для найкращого класного керівника — Діденко Олени Олексіївни.

Вічна маленька ліцеїстка,

Шеленко Ольга.