Головна Сторінка директора Будьте реалістами прагніть до неможливого

Будьте реалістами прагніть до неможливого

Віктор Громовий,

голова Координаційної Ради

Асоціації лідерів освіти України,

Заслужений учитель України

18-21 березня 2010 року Інститут Відкритого суспільства організував семінар на тему «Освітня політика і рівні освітні можливості». Саме проблема забезпечення рівного доступу до якісної освіти є сьогодні найбільш актуальною. Звісно, постановка такого ледь не «комуністичного» завдання є утопією, але немає сумніву в тому, що слід максимально розширювати доступ до освіти та підвищувати її якість. Тому і міжнародні організації і національні уряди фокусують свою увагу на здійсненні реальних кроків до  «неможливого». Мабуть, саме в цьому прагненні до «неможливого»  і полягає сутність освітньої політики, як «мистецтва можливого».

«Суспільство рівних можливостей» має починатись з рівних можливостей здобути якісну освіту. Саме шкільна освіта є основою для подальшої реалізації на практиці кожною людиною цього принципу.

Я представляв у Тирані продукт колективної праці групи педагогів-практиків – «Білу книгу(Сили змін та вектори руху до нової освіти України)», створення якої має стимулювати СУСПІЛЬНИЙ ДІАЛОГ з  проблем розвитку сучасної освіти.

Цей діалог має бути організований на різних рівнях:

  • локальному (на рівні навчального закладу);
  • муніципальному;
  • регіональному;
  • державному;
  • міжнародному.

Моя презентація на семінарі «Освітня політика і рівні освітні можливості» стала чудовою нагодою перенести діалог про майбутнє української освіти на міжнародний рівень.

Про що йшла мова на семінарі?

Освітяни з різних країн говорили про те, що ми, педагоги, маємо бути активними учасниками процесу трансформації знання. Роль пасивних ретрансляторів знань  є безперспективною в суспільстві, в якому важлива моя власна форма знань, власна освітня реальність…

Тож, вкрай важливим стають такі напрямки роботи закладів освіти як управління знаннями (knowledge management - менеджмент знань) та управління, яке базується на знаннях(knowledge-based management - менеджмент на основі знань). У першому випадку важливо навчитись таким непростим педагогічним технологіям, як ,зокрема, індивідуальний педагогічний супровід руху учнів за індивідуальними освітніми траєкторіями. У другому – утвердити нову культуру прийняття управлінських рішень на основі моніторингу навчально-виховного процессу, на основі дорадчого демократичного оцінювання (deliberative democratic evaluation), на глибокому знанні особливостей кожного учня тощо.

Ще одна теза об’єднала всіх: є багато речей, які можуть зачекати. Діти ж чекати не можуть. Вони ростуть і виростають...

Звісно, добре було б зробити все і відразу(збудувати сучасні дороги, реставрувати пам’ятники архітектури, організувати політ на Марс тощо), але доводиться визначатись із пріоритетами.

Не треба лише мріяти про «школу майбутнього», слід створювати сучасну школу тут і тепер саме для цих дітей. Це дасть їм шанс на досягнення успіху у житті.

Дуже часто звучала нетипова для нашого педагогічного словника термінологія на кшталт «доброзичливі до дитини школи» (child-friendly schools), «дружня до вчителя книга»(teacher-friendly book), електронні школи(E- schools) чи «гендерносприятливі школи»(gender-friendly schools).

Лейтмотивом семінару були слова: настав час для змін! Школа не може не змінюватись! Змінився світ (зокрема на освіті не можуть не позначатись процеси євроінтеграції та глобалізації), змінився спосіб поширення інформації(Інтернет), змінилась філософія освіти(індивідуалізація), змінився навіть клімат(глобальне потепління вимагає зовсім іншого ставлення до довкілля)... Наприклад, на семінарі йшла мова про демографічні процеси, які радикально змінюють систему шкільної освіти.

У нашому глобальному селі лише школа побудована на засадах традиційної  класно-урочної системи залишається незмінною з часів Я.А.Каменького. Та реалії сьогодення такі, що перед нами постало завдання якомога скоріше збудувати «школу, яка не школа». Причому пошук відповіді на виклики часу і власне виклики мають розглядались як необхідна частина розвитку шкільної системи.

Поверх бар’єрів до деволюції в освіті

Мабуть, при всій різноманітності поглядів на шляхи та бар’єри інноваційного розвитку в освіті, усі учасники дискусії були єдиними в одному: головною перепоною для змін є ментальні бар’єри. Усі інші перепони(матеріальні, бюрократичні...) долати значно легше. Тож, важливо знайти власний варіант відповіді на запитання: як зупинити ретроградів і як створити критичну масу «агентів змін» у кожному навчальному закладі, який ми хочемо реформувати? Важливо, щоб зміни визрівали знизу і саме на рівні навчального закладу була можливість вирішувати ключові проблеми розвитку. Тож, не випадково на семінарі говорили навіть про «індекс децентралізації» освіти(у сфері фінансів, змісту освіти тощо) як показник реальної реформованості цієї сфери. Системі управління освітою зараз потрібна не революція, а деволюція (від лат. devolutio «згортання») — передача (делегування) центральними органами влади частини своїх повноважень місцевим органам влади. Звісно, деволюція в освіті – це не якийсь разовий захід, це комплекс перетворень, який має на меті радикальну децентралізацію управління освітою. Саме децентралізація і дерегуляція означатиме реальну передачу повноважень і відповідальності на місцевий рівень.  Давно відома істина про те, що найкраще вирішують проблеми ті, хто найближче до них стоїть, тож варто очікувати позитивного ефекту від перенесення повноважень приймати рішення на операційний рівень.

Як стверджує відомий український політолог Дмитро Видрін( Чудаки, УП, 03.12.2009), це буде логічно бездоганним кроком: «Поскольку в сущностном, метафизическом плане любой кризис - это неспособность управленческой системы справиться с поступающим объемом задач, проблем и вызовов. И тогда система, чтобы уцелеть, просто обязана аварийно сбросить их на другой оперативный уровень».

Говорячи про це необхідно розрізняти риторику від реальної практики, бо в Україні на тлі розмов про демократизацію управління насправді упродовж останнього десятиліття йде процес «закручування гайок», посилюється централізація та адміністративний пресинг.

В Україні є яскраво виражена «біполярність» освітньої громади. На одному полюсі зосереджена невеличка група професійних «реформаторів освіти» та справжніх педагогів-новаторів, які хочуть «змінити все», на іншому – вкрай консервативна більшість, яка не хоче нічого змінювати.

Серед актуальних тем, які обговорювались на семінарі, була і тема «Етнічні стереотипи в національному курикулумі». Ми теж сьогодні стали свідками боротьби двох стереотипів, національного і компартійного, навколо змісту історичної освіти.

Участь у таких семінарах це перш за все можливість отримати дані про освіту з перших рук (first hand education data). Ми більше звикли користуватись освітнім секондхендом(secondhand) а то і задовольнятись тим, що наші зарубіжні колеги давно здали в  «утиль». Звідси і, у кращому випадку, наздоганяючі стратегії розвитку вітчизняної освіти.

Наскільки безплатна безплатна освіта?!

Цікавою була і дискусія щодо «неформальної плати» чи, як у нас кажуть простонародною мовою, поборів з батьків у школах в постсоціалівтичних країнах. Було педставлене дослідження цієї проблеми «Drawing the Line: Parental Informal Payments for Education across Eurasia, Eds. Elmina Kazimzade & Eric Lepisto», яке охопило сім країн.

 

Окрім загальновідомих констатацій на тему «Наскільки безплатна безплатна освіта?!»(для двох третин батьків вона не є безплатною!), дослідження містить і ряд «несподіваних» висновків. Так, зокрема, одна із авторів цієї книги з Казахстану Сауле Калікова відстежила «дивну» закономірність: в Казахстані щороку зростають бюджетні витрати на освіту, але щороку зростають і «побори з батьків». Якщо брати на озброєння версію щодо компенсаторської ролі матеріальної підтримки школи з боку батьків в умовах вкрай недостатнього фінансування з боку органів державної влади, мав би бути зовсім інший логічний розвиток подій. Реалії пострадянських шкіл інші: на початку 90-х у кишені батьків змушені були "залізли", за майже два десятиліття до цього настільки звикли, що тепер від цих кишень та гаманців не відірвеш як би  бюджетні витрати на освіту не зростали. Це той випадок, коли  батьківські гроші на потреби школи ніколи не бувають зайвими.

Звісно, збереження і розширення практики спустошення батьківських кишень не може не викликати негативної реакції , особливо в умовах коли 65% батьків, які роблять внески на розвиток школи, не знають на які потреби витрачаються їх кошти.

Що робити в умовах, якщо справді на даному етапі розвитку школа все ще не може вижити без батьківських внесків?

На думку учасників дискусії, перш за все слід:

  1. Вивести ці внески з «тіні», знайти спосіб легалізації «тіньової економіки школи(наприклад, офіційно зареєструвати благодійний фонд),
  2. Зробити прозорими витрати з фондів, які створені за рахунок батьківських коштів(прийняття благодійних програм, регулярні публічні звіти про витрати тощо),
  3. Максимально розширити реальну участь батьківської громадськості в управлінні цими коштами(через опікунські ради, правління благодійного фонду тощо).

Я особисто акцентував увагу і на «зворотному боці медалі» з видимим для всіх написом «Побори з батьків». Адже часто грошові внески  батьків є для них порівняно легким і зручним способом «відкупитись» від школи. Багатьох з них цілком влаштовує ситуація: я здав якусь суму грошей і більше мене не чіпайте, я – спонсор школи, тож саме для моєї дитини створіть «режим найбільшого сприяння». До активної ролі в процесі освіти власних дітей вони не готові з тих чи інших причин(відсутність часу, достатнього життєвого досвіду, освіти тощо).

Ми ж, замість стимулювання «активної життєвої позицію» батьків, задовольняємось їх «відкупними» внесками.

Серед бар’єрів на шляху залученню батьків перш за все називались наступні:

  1. 1. Брак досвіду громадської активності у більшості батьків.
  2. 2. Недосконалість методики залучення батьків до навчально-виховного процесу, яку використовують вчителі.
  3. 3. Відсутність волі з боку директора школи до налагодження якісно інших стосунків з батьками.

Звісно, у випадку коли вчителі не вміють , а директор не хоче робити батьків повноправними учасниками освітнього процесу, відбувається лише імітація залучення батьків.

Усе починається із щирого запрошення батьків до співпраці та вміння вибудовувати непрості стосунки з ними.

Це дуже чутлива, енерговитратна і іноді... невдячна частина роботи школи, яка є одним із ефективних шляхів поліпшення її роботи. Знаю це з власного досвіду роботи в якості директора гімназії.

Глобалізація освіти відчувається і на персональному рівні. На семінарі в Тирані нікого не дивує поляк, який дослідив фінансування освіти в Болгарії чи  австрієць, який тепер працює в Словенії, просуваючи міжнародні дослідження в освітній сфері. Відомий в Україні, завдяки роботі в освітніх проектах Світового банку, незалежний консультант румунського походження Алесандру Крісан(Alexandru Crisan)виступав на семінарі як Голова Ради мережі центрів освітньої політики(Network of Education Policy Centers). Зараз це об’єднання освітян має осередки у 20 країнах.

 

Дивіться додаткову інформацію: http://www.edupolicy.net

The vision of Network of Education Policy Centers (NEPC) is to develop into a strong formally established network of leading education policy centers, a global actor with local and regional expertise in education policy that promotes the values of an open, democratic, multicultural, and pluralistic society. Policy in our understanding involves implementation and evaluation as well as the formulation of new policies.

The mission of NEPC is promoting flexible, participatory, evidence-based, transparent education policies reflecting open society values, which mean proactive policy initiatives as well as advocacy and monitoring activities of governments and national education systems.

Центральна площа Тирани

Країна бункерів  і мавзолею

 

Мавзолей албанского лидера Энвера Ходжи был построен в Тиране в 1986 году. Это сооружение из стекла и мрамора, напоминающее круглую ирамиду. Тело вождя было забальзамировано китайскими специалистами. В 1991 году тело Энвера Ходжи  было вынесено из мавзолея и захоронено. В настоящее время в здании расположен международный культурный центр.

У Human Development Report 2009 Албанія займає 70 місце, випереджаючи Росію(71 місце). Ми на 85-й сходинці після Вірменії(позаду нас Азербайджан). Тож «наздоженемо і переженемо» Албанію!

Субтропіки, однако!

 

Додатки

Найвідомішою людиною, яку дав світові албанський народ, є не той, хто організував побудову бункерів... Це мати(нене) Тереза. Щоправда, вона народилася не  в Албанії, а в Скоп'є, столиці теперішньої Македонії в албанській родині(за походженнями із албанського  міста Шкодера).

Мати Тереза (1910-1997), католицька черниця, фундаторка Ордена милосердя, чернечої конгрегації, що займається служінням бідним і хворим. Вона є лауреатом Нобелівської премії миру за 1979 рік. Упродовж понад сорока років Мати Тереза допомагала злиденним, хворим і сиротам в Індії. На початку 1970-их мати Тереза стала всесвітньо відомою. Почасти її слава завдячує документальному фільму «Щось красиве для Бога», знятого в 1969 році Малькомом Маґґеріджом. Знімаючи фільм Маґґерідж сам пережив духовний перелом, який навернув його до католицизму.

 

Поради Матері Терези:

Так, люди нерозумні, несподівані й егоїстичні.

І ВСЕ-ТАКИ ЛЮБИ ЇХ!

Якщо ти робиш добро, люди звинуватять тебе в затаєній користі й себелюбності.

І ВСЕ-ТАКИ ТВОРИ ДОБРО!

Якщо тебе супроводжує успіх, ти наживеш мнимих і дійсних ворогів.

І ВСЕ-ТАКИ ПРОЦВІТАЙ!

Добро, зроблене тобою, буде завтра ж забуте.

І ВСЕ-ТАКИ БУДЬ ЩИРИЙ І ВІДКРИТИЙ!

Те, що ти будував роками, може бути зруйновано в одну мить.

І ВСЕ-ТАКИ БУДУЙ!

Люди потребують допомоги, але вони ж будуть дорікати тобі за неї.

І ВСЕ-ТАКИ ДОПОМОГАЙ ЛЮДЯМ!

Віддай світу все найкраще, що маєш, і одержиш жорстокий удар.

І ВСЕ-ТАКИ ВІДДАВАЙ СВІТУ НАЙКРАЩЕ, ЩО У ТЕБЕ Є!

Духовний заповіт Матері Терези

Життя – це можливість,

Скористайся ним.

Життя – це краса,

Милуйся нею.

Життя – це мрія,

Здійсни її.

Життя – це виклик,

Прийми його.

Життя – це повинність

Твоя насущна,

Виконай її.

Життя – це гра,

Стань гравцем.

Життя – це багатство,

Не розтрать його.

Життя – це кохання,

Насолоджуйся ним сповна.

Життя – це таємниця,

Пізнай її.

Життя – король лиха,

Побори все.

Життя – це пісня,

Доспівай її до кінця.

Життя – це боротьба,

Стань борцем.

Життя – це прірва невідомого,

Ступи в неї, не боячись.

Життя – фортуна,

Шукай цю мить.

Життя таке чудове,

Не згуби його.

 

Це твоє життя,

Борись за нього.