Рожман Сергій

Сповідь ліцеїста випуску 2003 року.

Любі друзі-ліцеїсти! (зверніть увагу: майже, як у президента). Так  склалося, що  Ваші сьогоднішні і мої вчорашні вчителі  запропонували мені написати коротеньку замітку в газету ліцею щодо впливу ліцею на мій «кар’єрний» ріст. Почувши словосполучення: «кар’єрний ріст», я навіть оглянувся – може хтось іще поруч стоїть, до кого відносяться ці  слова? А потім, згадавши, що в нашому класі з гумором завжди все було «в порядку», і, навіть, більше, ніж «в порядку» – я погодився викласти для вас деякі  особисті думки щодо  ролі ліцею в моєму житті.  Причому,  я постараюся викласти їх максимально щиро і відверто, наскільки це дозволить «виховний процес» і «цензура» ліцею.
В ліцей я поступив  після сьомого класу 7-ї міської школи. Наш клас в школі був «спортивний», і, мабуть, моя майбутня спортивна «кар’єра»  всерйоз занепокоїла батьків. Тому мій вступ до ліцею був наполовину цілеспрямований – під тиском батьків, наполовину випадковий – допомогла моя майбутня однокласниця, кругла відмінниця Маша Каратай, яка заставила мене вивчити відповіді вступних екзаменів в ліцей.  Маючи непогану пам’ять, особливих труднощів  при співбесіді і тестуванні у мене не виникло. Я був зарахований до ліцею. До закінчення формальності зарахування в ліцей зосталося дрібниця - принести табель успішності…
Дорога моя Софія Анатоліївна! Я до цього часу пам’ятаю вираз Вашого обличчя, коли Ви побачили мій табель. Як я сьогодні розумію Вас! І, чесне слово, я був щирий в своїх обіцянках, більше того, я навіть сам вірив в ці обіцянки, що в ліцеї у мене не буде «суцільних державних  оцінок». Софія Анатоліївна, вибачте мене, що я так і не дотримав слова. Зате  на основі власного досвіду я зробив перший серйозний життєвий висновок: не переоцінюй себе!
Леся Олексіївна! Пам’ятаєте випадок, коли  на своєму уроці Ви попросили нас, щоб ми тихіше себе вели, тому, що у Вас уже шостий урок, і Ви втомилися?.. Мені до цього часу соромно перед Вами за ту фразу, яку я кинув у клас: «А хіба від балаканини втомлюються?». За стільки років я так і не зміг вибачити собі свою дурість. Сьогодні я через газету прошу у Вас вибачення. Більше того, дорога Леся Олексіївна, тільки завдяки Вам в Запорізькому фармацевтичному університеті на курсі я був якщо не знавцем всіляких курсів хімії, то, в крайньому разі, реальною підмогою для тих однокурсників, які робили «глибокий заплив» на екзаменах з хімії. І ще, Леся Олексіївна, вільно чи не вільно, але Ви навчили  мене класифікувати людей, які роблять помилки на: дурнів (це ті, які зробили помилку, і ніякого висновку не зробили – на те вони  і дурні), на розумних – тих, які роблять висновки з своїх помилок, і на мудрих, які роблять висновки з чужих помилок.  
Ольга Анатоліївна, наша  незамінна ніким і улюблена класна керівничка! Тільки сьогодні я можу зізнатись, що я не любив історію, цю «дівку з негарною поведінкою і з претензією на істинність». І тільки тому я її знав  в класі краще за інших – що це була моя подяка Вам за те, що Ви вірили в мене, захищали від усіх: від батька, який від сорому за мене готовий був перевести мене в ПТУ, від учителів на батьківських зборах, коли стояли на дверях в  класі,  і просили їх не згадувати Сергія Рожмана, тому, що на зборах сидить батько Сергія і не знає куди подітися від сорому за сина. Завдяки Вам  ще в ліцеї, а потім і в університеті я осмислив  істинність виразу, що знання  - це те, що зостається в голові після трьох дій: вивчив, здав, забув.
Тетяна Володимирівна, наш патріот української мови! Я так і не навчився граматики, але я завжди з вдячністю згадую Вас за те, що ви навчили мене більшого – формулювати свої думки. Ваша пристрасть до перевірки творів залишила свій слід. Пам’ятаєте наш з Вами спір про високе почуття, про те, що любов окриляє? Я залишився при своїй думці: любов не тільки може окриляти, але й убивати…
Володимир Андрійович!  Вибачте мене! В суперечках з Вами я був не правий. Більше того, я не любив Ваш предмет, але, завдяки своєму таланту педагога, Ви наскільки умудрились «вдовбати» мені біологію, що в університеті на курсі я знав її краще від відмінників. Спасибі Вам!
Мені всіх хочеться згадати. Спасибі Вам, мої вчителі!
Мої молодші друзі-ліцеїсти,  випускники!  Майбутнє кожного із Вас формують три чинники: батьки, середовище і, як би ми не ігнорували третій чинник – це «Його Величність Випадок». В Ваших відношеннях з батьками – поради давати не буду  -  занадто молодий.
В виборі середовища Вам всім пощастило.  І в тому, що Вам пощастило бути ліцеїстами сьогодні, по справжньому Ви оціните в майбутньому. Тут вже повірте моєму досвіду. Не хочу думати, яке майбутнє чекало б мене сьогодні, якби не ліцей в минулому.
Як не дивно, гідність, самоповагу, можливість реалізувати себе, як особистість дав мені не університет, а ліцей, Ви, мої дорогі вчителі.
      
Спасибі тобі, ЛІЦЕЙ!
Рожман Сергій,
випускник 2003 року