Головна Сторінка директора БУТИ ОСОБЛИВИМ - шлях до життєвого успіху

БУТИ ОСОБЛИВИМ - шлях до життєвого успіху

  Віра Кузьменко,
 доктор психологічних наук,
 Інститут обдарованої дитини
 
Концепція розвитку індивідуальності дитини: психолого-педагогічний аспект

ЗНАЧЕННЯ РОБОТИ З РОЗВИТКУ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ
Для дитини. Дитина, яка знаходиться у комфортному для себе індивідуалізованому середовищі, серед толерантних педагогів, яка має можливість здійснювати відповідні віку вибори (діяльності, виду занять, гуртків, матеріалів тощо), приймати самостійні рішення щодо власного життя, виявляти свої здібності, висловлювати бажання, вільно пізнавати оточуючий світ, експериментувати, спостерігати - відчуває себе захищеною, шанованою, впевненою - а тому дійсно стає компетентною, сміливою, відповідальною, самостійною, творчою, сильною, життєрадісною та обдарованою.
Спрямованість педагогічного процесу на розвиток індивідуальності кожної дитини забезпечує досягнення нею життєвого успіху, реалізацію творчого потенціалу, розкриття таланту, створення своєрідного стилю діяльності та життя, побудову унікального життєвого досвіду, який набуває значення не тільки для самої людини, а і стає важливим для людей, оточуючих її.
Для родини. Кожен батько та мама бажає того, щоб їх дитина знаходилась у максимально комфортних умовах, щоби вона отримувала якісне виховання і навчання, її інтереси та бажання враховували, а запити родини поважали. Розвиток індивідуальності дитини передбачає здійснення індивідуальної роботи не тільки з кожною дитиною, але і з кожною родиною з урахуванням її культурологічних особливостей, стратегічних намірів щодо виховання дитини, їх запитів щодо змісту, форм, методів навчально-виховної роботи.
Для суспільства. Державна освітня політика України спрямована на підтримку демократичних, гуманістичних тенденцій, впровадження яких передбачає особливу увагу до питань індивідуального розвитку кожної дитини, урахування її здібностей та бажань, можливостей та потреб, особливостей характеру, темпераменту, віку, статі, мотивів поведінки, тощо.
 Такі тенденції розвитку освіти забезпечують просування держави на шляху демократизації та науково-технічного прогресу.
МЕТА : Сприяти розвитку самобутньої індивідуальності кожної дитини, яка перебуває в освітньому закладі, розкриттю її талантів та здібностей, забезпечити перехід від розуміння власної неповторності до усвідомлення унікальності, обдарованості та значущості оточуючих людей

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ:
1) комплексне вивчення та урахування індивідуальних відмінностей кожної дитини (віку, статі, темпераменту, здібностей, нахилів, інтересів, мотивів, характеру, тощо)
2) психолого-педагогічний супровід розвитку кожної дитини з урахуванням її індивідуальних особливостей;
3) розвиток особистості дитини в таких основних напрямках: розвиток здібностей, творчості, волі, самосвідомості, позитивної самооцінки;
4) систематичне підвищення психолого-педагогічної компетентності педагогів;
5) взаємодія з родинами вихованців, урахування запитів батьків.

ПРИНЦИПИ РОБОТИ З ДІТЬМИ
• Індивідуальний підхід
• Гармонія фізичного, інтелектуального, творчого, емоційно-вольового, комунікативного, особистісного розвитку дитини
• Повага до особистості, діалогічне спілкування, партнерські стосунки
• Надання можливості вибору, планування, прийняття рішень, постановки мети, оцінювання, розв’язання творчих та винахідницьких завдань, апперцепції, експериментування
• Залучення родини до прийняття рішень щодо життя дитини, її навчання та виховання
• Варіативне, індивідуалізоване, динамічне, розвивальне облаштування

ВАЖЛИВІ ЗМІНИ
1. Комплектування груп, класів здійснюється не за віковими, інтелектуальними або соціальними ознаками, а за законами психологічної сумісності.
2. Стиль спілкування з дітьми змінюється від фронтального, імперативного, монологічного до індивідуалізованого, демократичного, діалогічного.
3. Режим життя - гнучкий, пристосований до індивідуальних відмінностей дитини.
4. Спрямованість роботи - не стільки на передачу конкретної інформації, скільки на розвиток у дитини найкращих особистісних властивостей, які стають спонукальними чинниками до подальшого саморозвитку та самоудосконалення (працелюбність, еврістичність, самостійність, цілеспрямованість, винахідливість, допитливість, пізнавальна активність, наполегливість).
5. Предметне середовище різноманітне за кількістю та змістом, варіативне, трансформоване, розвивальне.
6. Провідне місце у вихованні займають виховні психологічні ситуації, якими насичені різні види дитячої діяльності (різні види дитячої праці, учбово-пізнавальна, ігрова діяльності, спілкування).
7. Провідне місце у навчанні займають розвивальні заняття, якими насичене повсякденне життя, вагоме місце відводиться індивідуальним, підгруповим заняттям та урокам, індивідуальній роботі з кожною дитиною.
8. Педагоги окрім суто навчально - виховних функцій виконують ще й психологічні - спостерігаючи за дітьми, з’ясовують їх індивідуальні відмінності, вивчають нахили, інтереси, здібності, з урахуванням цього комплектують зміст, визначають форми і методи роботи, найбільш ефективні саме для цієї дитини.
9. Провідними методами навчання замість словесно-монологічних виступають наочні та практичні (досліди, спостереження, експериментування). Змінюється роль демонстраційного матеріалу - він перестає домінувати, диктувати усталений зразок дій, поступається роздатковому. Роздатковий матеріал урізноманітнюється, створюється та підбирається в залежності від потреб, здібностей та можливостей кожної дитини.
10. Роль зовнішнього оцінювання зменшується, замість визначеної оцінки дорослого активізується самооцінювання, самопорівняння, самоаналіз.
11. Діяльність дітей стає більш самостійною, вибірковою, практичною, творчою, цілеспрямованою. У дітей активізуються найкращі особистісні властивості, які стають запорукою подальшого саморозвитку