Головна Новини Тепла зустріч з братами-близнюками Капрановими

Тепла зустріч з братами-близнюками Капрановими

Автор: Svetlana   
Вівторок, 17 січня 2017 13:21

Нещодавно у нашому місті відбулася визначна  культурна подія.

У грудні до Сміли завітали брати - близнюки  Капранови.

Суботнього ранку міська еліта   (Володимир Ткаченко, Анатолій Горбівненко, Валентина Осинська та інші) радо зустрічала відомих письменників у затишній читальній залі Смілянської міської бібліотеки імені Олени Журливої.

Брати  Капранови не змогли видати свою книжку, тому вирішили самі стати видавцями. Перший книжковий проект Капранових — каталог книжок поштою «Книгоноша».

У 1998 р. році вони зібрали з усіх видавництв усі книжки українською мовою, які були на складах, — незалежно від року видання, у 1999  разом із телеканалом «1+1» та шоколадом «Корона»  організували перший конкурс української гостросюжетної літератури «Золотий Бабай».

«Якщо роман  про війну товстий, то молодь не буде його читати, бо вона не любить товстих романів, а жінки не читатимуть, бо вони не люблять товстих романів про війну», - говорять митці.  На їхню думку, у серйозному романі обов’язково повинна бути закладинка  яскравого кольору, наприклад, червоного. А ще вони впевнені, що жінки читають лише про дві речі – про кохання й про любов.

Брати презентували свій новий роман «Забудь – річка» про події історії України.

 

Письменники досить цікаві тим, що можуть пов’язати події історії із сучасністю у якусь гротескну композицію реального й видуманого. Із їхньої розповіді зрозуміло, що ці письменники люблять  засиджуватися над мемуарами, спогадами, історичними матеріалами, видобуваючи звідти надзвичайно цікавий матеріал. Особливо нормальними вважають матеріали такого характеру, опубліковані після 2000 року.

ПРАВДА ДЕТАЛІ- ось   наріжний камінь творчості Капранових! Радянський солдат має спати в шинелі на передовій, щоб відразу кинутись у бій при першій команді. Тож щоб написати справжній історичний роман про війну, треба відчути себе отаким солдатом у шинелі, а не лише дізнатися про певні абстракції. Тому один із братів вивчав спогади радянських бійців періоду Другої світової війни, а інший – спогади німецьких солдатів.   Якими були солдатські штани, лямки для їх підтримування, що робили з тих лямок радянські воїни, цими  дослідженнями поділилися Капранови з аудиторією.

Як жили  вояки УПА в криївках і чому вони щовечора сварилися. Адже люди, які постійно сидять на голові один в одного, регулярно сваряться. А хлопці з криївок мали ще й воювати, йти у бій…

Кожна жінка пам’ятає, у що вона була зодягнена  у вирішальні моменти свого життя. Щоб створити образ героїні, Капранови звернулися до жіночої аудиторії, бо самі вони, за їхніми словами, нічого не тямлять у «жіночих справах». А жіноцтво охоче допомогло у цій справі і порадило письменникам, яка ж має бути героїня. Звертайтеся до фахівців – і вони допоможуть!

ПЕРСОНАЛЬНИЙ ДОСВІД – це добре, але люди, які себе впізнають у творах братів, потім з ними не розмовляють.
Як же краще запам’ятати, що було в українській історії? Треба читати книгу Капранових «Історія незалежності України», яка орієнтована на юних, котрі не звикли до книг і гортання сторінок, а користуються гаджетами.  Тут гортати сторінок не треба.  А з карт України в різні історичні періоди видно, що наші кордони закріплені історично, а не волюнтаристично.

Як поповнити історичну пам'ять від 12 до 17 століття? Зрозуміло, за допомогою грошових купюр – 3,4 гривні, де будуть портрети Данила Галицького і татарського хана. Ось що означає портрет – історичну пам'ять. Книга з коміксами. Читайте в нашій ліцейній бібліотеці. Редагували цю книгу справжні історики, навіть Левко Лук’яненко, хоча самі Капранови себе істориками не вважають, вони письменники.  Але ж роблять багато для українських дітей, навіть думають про те, як їм краще скласти ЗНО з історії України.

На замовлення каналу ICTV брати до 25- річчя незалежності написали книгу «I lake Україну».

Цікавим є видання (окремо для жінок і окремо для чоловіків) «Кобзар 2000», виданий у 2001 році. Дуже гарно удвох розповідають – такий захопливий діалог, за їхнім висловом, передача інформації повітряно – крапельним шляхом.

Брати щиро подякували за увагу і наголосили, що сміляни саме ті люди, завдяки яким книги стають витворами мистецтва, тобто дуже кваліфіковані читачі.  Капранови уже бували в Смілі, а от до рідного Очакова ніяк не можуть потрапити.

Брати вивели своєрідну прогресію «закон братів Капранових»: кількість бібліотек в області чи регіоні прямо пропорційна патріотизму людей: чим менше бібліотек, тим менше патріотів. На останньому місці донедавна були Донецька та Луганська області й Крим.   Бібліотеки – індикатор розвитку культури, що виробляє звичай чути один одного і знаходити компроміс без зброї. Тому вони стали на захист бібліотек, бо, на їхню думку, де їх немає, там будуть танки.

Радіймо, бо ми, сміляни, кваліфікована громада, так сказали Капранови, які самі за фахом кібернетики.

Тетяна Береговенко - учитель української мови та літератури