Головна Газета "Ліцеїст" Ліцеїст (Квітень 2015)

Ліцеїст (Квітень 2015)

З днем народження, люба Софіє Анатоліївно!

Днями відсвяткувала свій ювілейний день народження директор нашого ліцею Софія Анатоліївна Гнідая. Вона, донька ветеранів Великої Вітчизняної війни, які пройшли фронтовими дорогами від самого її початку до переможного завершення, закінчивши фізико-математичний факультет Черкаського державного педагогічного інституту, розпочала багаторічну сумлінну працю на освітянській ниві. Вчителюванню Софія Анатоліївна присвятила багато років свого трудового життя, спочатку в одній із московських шкіл, потім в Архангельську, а вже з 1980 року її учительська доля продовжилась у нашому рідному місті Смілі.

За цей час їй вдалося звершити багато яскравих справ, виховати та навчити фізиці декілька поколінь смілян.

А створення природничо-математичного ліцею у нашому місті стало для неї справою честі, високої відповідальності та ентузіазму. На її думку - хороша школа та, якій батьки доручають своїх дітей зі спокійною душею.

«Мій ліцей» - називає свій заклад директор. Він завжди чекає і надихає на творчість. Бо це не лише навчальний заклад, це щось набагато більше, майже особисте. Це її любов. Вона талановитий, мудрий і толерантний керівник, про якого можна сказати словами польського педагога Януша Корчака: «Учитель, який не затискає, а визволяє, не пригнічує, а підносить, не благає, а вчить, не вимагає, а запитує, - переживає разом з дитиною багато натхненних хвилин».

Сьогодні, створений нею та нами, її однодумцями, Смілянський природничо-математичний ліцей знаний і визнаний навчальний заклад у місті, області і навіть далеко за її межами. Учні закладу - неодноразові призери і переможці предметних олімпіад різних видів та рівнів, Всеукраїнського конкурсу-захисту учнівських науково - дослідницьких робіт МАН, активні учасники та фіналісти багатьох телекомунікаційних проектів. Маршрут подорожей ліцеїстів на різноманітні інтелектуальні змагання перетнув карту України не один раз, неодноразово майнувши далеко за її межі. Ці та багато інших досягнень - її гордість, її натхнення, звершення її мрій.

«Бути директором для мене – це, насамперед, велика відповідальність, наполеглива праця розуму, душі і серця, цілеспрямована щоденна боротьба за право ліцею бути щасливим, - говорить сама Софія Анатоліївна. - І так хочеться творити, будувати дім, у якому живе радість…».

Народна мудрість твердить, що ніхто не зможе дати того, чого не має сам. Ці слова стосуються і нашого директора, адже лише та людина може запалити в серці інших вогонь любові до знань, збудити допитливість і творчу уяву, яка закохана у свою професію, багато знає і вміє та любить свою справу.

Саме директор визначає вектор розвитку навчального закладу. Вищу мету. Місію. Мрію. Важко переоцінити роль директора. Саме він комплектує команду, визначає домінанти діяльності, будує імідж свого навчального закладу.

Директор – обличчя, візитна картка створеної ним школи. Це саме про нашу Софію Анатоліївну. Вона визначає ту захмарну далечінь, до якої ліцей прагнутиме із року в рік, з десятиліття у десятиліття... І завдання, завдання, завдання…Стати найкращими, започаткувати у закладі корисну справу, допомогти тому, хто потребує допомоги, бути серед найкращих на всеукраїнських олімпіадах, забезпечити стовідсотковий вступ до престижних вузів... Вона завжди спонукає учнів і колег прагнути до нових горизонтів.

Посада директора ліцею потребує від неї вміння розбиратися у дорослих і дитячих проблемах, допомогти одним пізнати себе, іншим – стати кваліфікованими спеціалістами. Їй притаманне дбайливе ставлення до рідного ліцею, де ніхто й ніщо не залишається поза її пильною увагою. Для колег більше за будь-які слова важить власний приклад директора, яка задає тон усьому ліцейному життю.

Без цієї цілеспрямованої жінки, котра щоранку зустрічає ліцеїстів на порозі рідної alma mater, неможливо уявити заклад ні вчителям, ні учням, ні їхнім батькам, як не може уявити собі ні дня без них і сама Софія Анатоліївна. Завжди відкрита для конструктивного діалогу, ця мудра жінка виробила для себе систему правил, перевірену роками, в основі якої - безмежна любов до дітей, а ще – вивірені рішення, виважені слова, толерантність у стосунках з колегами, уміння справедливо оцінити ділові якості та особливості темпераменту кожного члена колективу і навіть найкатегоричніший наказ висловити делікатно. Софія Анатоліївна випромінює бадьорість, теплу енергію до оточуючих, зацікавленість справами усіх і кожного. Її серце добре і щире, воно поєднує у собі працьовитість, людяність і життєлюбність. Це мудра, талановита і порядна людина, яка дасть слушну пораду у важку хвилину, дослухається до думки батьків, дітей, педагогів. Це людина, до якої, за потреби, завжди можна звернутися і отримати підтримку, пораду, співчуття. І це сприймається, як належне. Тому й має щиру повагу вчителів, учнів та батьків.

Шановна наша Софіє Анатоліївно! З нагоди ювілею весь учительський, учнівський та батьківський колективи бажають, щоб кожен Ваш день наповнювався корисними справами, зігрівав душу теплом усмішок рідних людей і тішив земними радощами. Здоров’я Вам міцного й наснаги ще на довгі, довгі роки!

З повагою та найкращими побажаннями
колектив ліцею, вдячні учні та батьки


Калейдоскоп подій

«Аби він прожив більше, то був би, як Шевченко»

«Аби він прожив більше, то був би, як Шевченко» – говорить  про Василя Симоненка Микола Сніжко,  друг і колега письменника.

Старшокурсники ліцею, вивчаючи життєвий і творчий шлях знаменитого поета Черкащини, з нагоди  80-річчя Василя Симоненка, запросили на урок української літератури Захара Колісніченка, молодого літератора, журналіста, активіста молодіжного руху, блогера та й просто цікавого лектора.

Спілкування з молодим літератором відбувалося у теплій, невимушеній атмосфері, хоча говорив  про поета здебільшого сам Захар Сергійович. Адже  він досліджує  життєвий шлях Василя Симоненка не лише з літературних джерел, а й зі спогадів старожилів, які особисто знали невтомного трудівника літературної ниви. Тож молодий дослідник розповів про інтерв’ю, взяте ним особисто у Миколи Сніжка –  щирого товариша    Василя Симоненка, з яким він працював у газеті «Молодь Черкащини» з 1961 по 1963 рік.

У 2004 році Микола Сніжко видав книгу спогадів  «Оводи Василя Симоненка».  З особливою повагою пан Захар розповідав і про самого Миколу Сніжка. Нині йому вже за вісімдесят, але тримається бадьоро і завжди радий поговорити з добрими людьми та передати свій безцінний досвід. У Миколи Сніжка з шести років немає правої руки, - відірвало вище ліктя  фугасом, який кинули німці. Попри все пан Микола вже давно захоплюється малюванням. Цьому присвячена одна з картин із зображенням чотирьох зеленого кольору відбитків ніг та трьох червоних -  від рук і гранати на жовтому фоні з ромашками. «Ця картина називається «Коля, Ната і граната». Ми все робили трьома руками», - у Миколи Семеновича на очах проступають сльози. Та про Василя Симоненка  у нього залишилися світлі і навіть радісні спогади. Адже що може бути кращим за молодість, талант, спільну творчу працю.

Одну із  своїх картин  художник Микола Сніжко  назвав «Поет-Симон». Саме так називали Симоненка університетські друзі. Чого так?  «Коли Ісуса Христа водили на Голгофу, щоб розп’ясти, то ніхто йому не допоміг, щоб визволити, чи хрест нести. Лише один селянин підійшов і допоміг нести. Цього селянина звать було Симон.», - розповідає Микола Семенович. – Оце дуже інтересна картина, яку я намалював за мотивами Симоненкового оповідання «Вино з троянд». Василь Симоненко так любив життя і красу, а ще - чай із пелюсток троянд. Сам поет знав  ще й неповторний рецепт того самого вина з троянд, якщо дати випити його коханій людині, то вона вже тебе ніколи не забуде.

Захар Колісніченко  розповів ліцеїстам багато нового і цікавого  і про Василя Симоненка, який  через свою передчасну смерть так рано став класиком української літератури, і про Миколу Сніжка – оригінального художника і самобутнього літератора. Дещо сказав і про себе: Захар Сергійович дуже любить творчість Василя Стефаника, його улюблені художники – Ван Гог та Марія Приймаченко. А ще він спробував себе у ролі актора, створивши відеопоезію на відомий  твір Василя Симоненка «Ти знаєш, що ти – людина».  Учасники зустрічі  з цікавістю переглянули цей  незвичайний  відеоролик  з досить нетиповою  інтерпретацією авторського тексту.

Слід  зазначити, що старшокурсникам було дуже цікаво поспілкуватися із молодим дослідником – літературознавцем, який не набагато відрізняється від них за віком.  Ліцеїсти щиро подякували Захарові Колісніченку та його чарівній супутниці  Ірині Колісник за візит і  сподіваються, що попереду у них ще багато цікавих зустрічей та пізнання нового, невідомого  про наших видатних українських письменників.

Тетяна Береговенко, вчитель української мови та літератури ліцею

***

Цьогоріч євроклубівці ліцею долучилися до народних традицій та вирішили виготовляти  традиційні українські сувеніри своїми руками.  Зупинилися на виготовленні ляльок-мотанок.

У рамках роботи проекту тристороннього обміну Україна – Німеччина – Польща «Живемо в об’єднаній Європі» діти мають поділитися зі своїми партнерами по проекту знаннями та досвідом щодо традицій свого народу. А з давніх-давен відомо, що саме лялька є відображенням національної культури людства. Тому і створення кожної ляльки потребує глибокого вивчення традицій, історії побуту, костюма.

Лялька-мотанка здавен була оберегом в українській родині. Кожна матір робила для своєї дитини ляльку, щоб та гралася.

Вважають, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Мотанка є втіленням добра і лагідності. Тому в ній закладений родовий, етнічний фактор любові і сподівань, віри в добро та захист від злих сил. Кожна лялечка була індивідуальним витвором, несхожим на інших ляльок.

Обличчя як такого у ляльки немає, воно досить символічне. Не можна малювати обличчя ляльці, вона не повинна ні на кого бути подібна, щоб не завдати шкоду.

Всі елементи одягу є оберегами: спідниця символізує землю, сорочка позначає три часи - минулий, теперішній і майбутній; обов'язковими атрибутами є вишиванка та намисто, які уособлюють достаток. Також повинен бути головний убір - очіпок, стрічка чи хустка - що символізує зв'язок з небом. Символічним є те, що лялька-мотанка не шиється, а робиться лише за допомогою ниток, стрічок, шляхом намотування.

Загальновідомо, що лялька-мотанка зроблена своїми руками, вважається одним з найдавніших символів слов'янської культури.

Спочатку вони виготовлялися в якості різних оберегів. Зараз же затребувані всілякі ляльки-сувеніри.

Єдиною відмінністю традиційного виробу від подарункового є техніка виконання окремих елементів. Так, при створенні класичної мотанки, яка має захищати житло від нечистих сил  або злих людей, неприпустимим є застосування ножиць і голки - все відривається і примотується виключно вручну.

Однак сьогодні великим попитом користуються саме сувенірні ляльки.  Тому ліцеїсти скрупульозно підійшли до всього процесу їхнього створення. Все, що треба для виготовлення, є навколо нас, і воно своє, рідне, і нічим незамінне. Головне, опанувати всі тонкощі майстерності творців української народної іграшки, які передавалися з покоління в покоління.

Ліцеїсти дуже вдячні смілянській майстрині з виготовлення ляльок-мотанок Наталії Сірик та одинадцятикласниці Марії Кульбіцькій, які провели для учнів ліцею майстер-клас із виготовлення мотанок.

Своїми витворами талановиті учениці уже змогли порадувати працівників та учнів ліцею, створивши виставку новостворених ляльок.



***

Шевченківські дні в ліцеї тривають.  Учні ІІ-х  курсів  пізнають нові цікаві  відомості про   Кобзаря. Адже  саме у 9 класі на уроках української літератури відбувається грунтовне вивчення життя і творчості митця.

Ліцеїсти  намагаються  пізнати  для себе талант Тараса Шевченка  в різних його проявах. Сьогодні    на гуртку «Я патріот України»  лунали пісні  на слова великого поета:  монументальні «Реве та стогне Дніпр широкий», «Ой три шляхи широкії»,  ліричні «Садок вишневий…», «Зоре моя вечірняя».  А ще веселі - «У перетику ходила…», «Якби мені черевики…».

Музикою до «Заповіту»  розпочав унікальний у світовій музиці цикл вокальних творів на слова одного поета – «Музика до «Кобзаря» Т. Шевченка» всесвітньовідомий композитор Микола Лисенко. До нього увійшли композиції, приблизно 100, які відрізняються за жанровими ознаками. Це – пісні, дуети, тріо, квартети, хорові поеми, кантати.

Учні відкрили для себе той факт, що творчість Тараса Шевченка   може сприйматися  не лише в якості  закликів, повчань і настанов, а і в ролі  чудових естетичних поезій, з допомогою яких можна поринути в ліричний світ чи й просто відпочити душею.

***

«Королева української поезії» (До 85- річчя Ліни Костенко)

Що може  бути краще, ніж невимушене спілкування у колі друзів  та ще й за чашечкою кави?

Цього разу  четвертокурсники саме в такій обстановці зібралися на «Літературну кав’ярню» з нагоди 85-річчя з дня народження Ліни Костенко.

Життя і творчість видатної поетеси добре відоме кожному старшокласникові. Адже попереду відповідальне випробування – ЗНО з української мови та літератури.  Про  Ліну Василівну  багато написано, багато знято відео, та все ж не це робить її близькою сучасному молодому поколінню.

У чому секрет її успішності? Як можна залишатися такою стильною і вишуканою, коли тобі далеко за 80? Як зберегти своє внутрішнє Я і займатися  тим, що підказує тобі ВЛАСНА ДУША, а не влада, час, історія чи обставини?

«Поезія – це завжди неповторність…» Ось такою неповторною і залишається Ліна Костенко для українського народу від свого першого літературного дебюту і по сьогодні.

«КОРОЛЕВА  української поезії», - так нарекли сьогодні ліцеїсти  Ліну Василівну. Цікаво було разом подивитися виступ письменниці на презентації  першої прозової збірки «Записки українського самашедшого».  Молоді люди звернули увагу на манеру спілкування, неперевершеність міміки, жестів видатної мисткині.

Ліцеїсти приєднуються до усіх найкращих побажань і вітають пані Ліну із ще одним її видатним ювілеєм, і з нетерпінням очікують нових літературних звершень КОРОЛЕВИ, нових виступів і літературних несподіванок.

Тетяна Береговенко – учитель української мови та літератури

***

"Кожна людина несе в собі неповторний дар..."

31 березня 2015 року у ліцеї відбулася незабутня зустріч з людьми, місія яких – нести світло і добро у душі оточуючих.

Ліцеїсти ІІІ-х курсів мали нагоду поспілкуватися із представниками центру духовної підтримки осіб з особливими потребами «ЕМАУС», що знаходиться у Львові, та  зрозуміти таку просту і водночас складну істину, про яку так вдало сказав Жан Ваньє: « Кожна людина, якою б маленькою та слабкою вона не була, несе в собі неповторний дар… для всього людства».

Людей так багато, і усі ми такі різні: неповторні, складні за характером, успішні і не дуже, щирі та закриті, немов равлики, відверті і байдужі…

Але серед нас є й такі, кого довгий час суспільство не сприймало, вони ніби були ізгоями серед інших. Це люди з особливими потребами. Але вони такі ж повноправні члени нашого суспільства, як і ми всі. Тому й жити мають таким же повноцінним життям, як і тисячі, мільйони інших людей.

Під час зустрічі усі  зрозуміли, що мета Центру «ЕМАУС» - поширювати у суспільстві  бачення дару та особливого покликання осіб розумово неповносправних; духовно підтримувати їх та їхні родини; плекати дух спільноти й дар дружби з особами з особливими потребами та свідчити про гідність і цінність кожної людини.

Гостями ліцеїстів були Надільна Надія – менеджер по зв’язках із громадськістю центру «ЕМАУС», Калачева Н. – журналіст, Настя Миронова – волонтер та Роман Максимович – особа з особливими потребами.

З трепетом у душі та завмиранням серця слухали ліцеїсти розповіді про величезну любов у серцях людей з особливими потребами, про щиру дружбу та відкритість їхніх душ кожному, хто захоче підтримати їх та зрозуміти, про ті зміни на користь Добра, що відбуваються з людьми, що спілкуються з особами розумово неповносправними. Саме такі люди, люди з особливими потребами, вчать інших розуміти серцем, читати по очах, любити щиро і безкорисливо. І як не погодитися з думкою Жана Ваньє про те, що таких людей створено для того, щоб вони, кожен по-своєму, живили інших.

***

Серйозна казка для малечі "Пригоди корівки Мукономки"

«Пригоди корівки Мукономки» - так називалася  дитяча вистава, з якою виступили учениці ІІІ-Б курсу перед маленькими дітками у дитячому садочку №2 «Берізка».

Усі дуже хвилювалися, що серйозність та прихована науковість нашої казки буде не під силу малюкам. Адже так важко пояснити маленьким глядачам, що таке економія електроенергії, що таке обачливе використання теплових ресурсів.  Тому навіть здивувалися, коли дітки почали самостійно шукати відповіді на наші  серйозні, але «казкові» запитання.

Ох і цікаво ж було працювати із таким вимогливим і серйозним глядачем!

Але наші дівчата, виявилось, прекрасно вміють адаптувати навіть складну оповідку для дитячого віку. У цьому їм допомогла непервершена акторська гра. Та й ролі у них були колоритні: Катя Нечипоренко виступила в головній ролі – вона була корівка Мукономка, Наташа Черв’як  - півник Кукуріка, Оксана Вдовиця – кішечка Знахідка, Аліна Манько – черепаха Прудконіжка, Катя Нікіщенко - свинка Феєрверк, Яна Христич – цуцик Пуаро. А оповідачем була Аня Обрежа.

Дівчата гралися із дітками, спілкувалися з ними, заохочували знаходити правильні відповіді на запитання, жартували.

Отож, насамкінець виявилося, що ліцеїсткам ця зустріч принесла не менше задоволення, аніж малюкам.

***

Великий світ маленького мистецтва.

Сьогодні писанкарство набуває колишнього розвою, відроджуються забуті техніки, з'являються нові майстри. Адже писанка - це один з найкращих та найдовершеніших символів України, маленьке диво, яке кожен може написати сам!

Це неповторний витвір народного мистецтва, це символ Всесвіту. Виготовлення писанок пов'язується з дохристиянським народним звичаєм зустрічати весну, з пробудженням землі, початком сільськогосподарських робіт, а пізніше - з Великоднем

Писанка вважається символом життя, сонця, безсмертя, любові і краси, весняного відродження, добра, щастя і містить глибокий зміст. Її дарують на знак перемир'я, побажання здоров'я, краси і сили, застосовують, як оберіг від лиха та стихій, для лікування різних недуг, від переляку і наговорів. Писанку також дарують дівчині, як свідчення кохання, і закопують в землю на добрий урожай. Її вручають на Великдень, як знак пошани, приязні та радості, зі словами "Христос Воскрес!".

Писанка несе в собі високий заряд енергії. Традиційно її пишуть під час Великого посту.

Традиції писанкарства вивчали ліцеїсти під час роботи народознавчого гуртка. Але захопилися учні ще й іншими техніками прикрашання яєць до Великого Свята Воскресіння Господнього.

Напередодні Великодня  Майстер – клас  по декоруванню яєць стрічками для учнів ліцею  провела заввідділом читальної зали дитячої бібліотеки Наталія Сірик.  Ліцеїсти з цікавістю слухали розповідь про традиції писанкарства, а потім із захопленням самі долучилися до роботи у техніці  декупажу. У легкій та доступній формі майстриня показала основні моменти створення виробу. Використовували все: стрічки, намисто, мереживо, ґудзики…

Зображали традиційні українські символи.

Наприкінці кожен отримав свій маленький Великодній шедевр.

Учні збагатилися новими знаннями про традиції та особливості виготовлення виробів, отримали багато позитивних вражень та святковий настрій. А фойє ліцею тепер прикрашає Великоднє деревце.