Головна Євроклуб Наша діяльність Спільний польсько-німецько – український проект «Для європейського порозуміння»

Спільний польсько-німецько – український проект «Для європейського порозуміння»

14 травня – день від’їзду, ніч на станції імені Тараса Шевченка, хвилювання перед далекою дорогою, обійми батьків, уранці прибуття до Львова, знайомство із водієм паном Олегом  та екскурсія старовинними вулицями Львова, відвідання церков та костелів. Нарешті -  в зручному автобусі,  мандруємо  впорядкованою , широкою європейською магістраллю Польщі.

15 травня – вранці прибуття до Вроцлава, зустріч із польською  групою, приїзд до Кшижова. Подорож автобусом запам’яталася юним українцям: нові особливі краєвиди, впадали в очі жовті, золоті  та зелені поля, доглянуті узбіччя доріг. Нарешті ми приїхали до маєтку Кшижова!  Спочатку трішки перепочили та налаштувалися на знайомство, усі хвилювалися, та дарма! Знайомство відбулося в ігровій формі: усі одночасно і працювали, і відпочивали. Це круто!


Поселення – також першорядна справа, ми були вражені чистотою та самими кімнатами і… санвузлами.
Потім екскурсія околицями  села: на наш подив, містечко з населенням  200 чоловік має таку обширну і цікаву історію і такий незвичайний для нас, українців, вигляд.  Відвідали залізничну станцію біля села, яка хоч і має всього одну колію, але який  сучасний поїзд  курсує цією дорогою!
Окремо слід розповісти про саму Кшижову, що в перекладі з польської означає «хрест». Ми оселилися у великому маєтку з усіма відповідними атрибутами – палацом, різними господарськими будівлями, спорудами різноманітного призначення. Дуже незвичайні назви цих будівель: Сторожка, Пральня, Возовня, Палац, Будинок садівника, Стайня, Корівник, Сінник, Зерносховище, Будинок на пагорбі, виставка «Відвага і поєднання». 150 років тому це був маєток  графа фон Мольтке, фельдмаршала німецької армії, який вважається одним із засновників Німецької імперії.
По дорозі зі станції до села ми зайшли на старовинний цвинтар у лісі, де поховані представники аристократичної династії фон Мольтке. Ішли  також біля жовтого рапсового поля, яке зливалося з блакитним небом,  нагадуючи і на польській землі нам про Батьківщину.
По обіді ми грали в цікаві, захопливі ігри  і зрозуміли, що весело і цікаво можна провести час  із людьми, з якими ти  поки що не знайомий. Потім ближче познайомилися з представниками польської групи – цікавими, розумними підлітками (спілкування з ними вразило нас  доброзичливістю та гостинністю, вразило ще й те, наскільки юні поляки вільно володіють англійською мовою), з якими кожна проведена разом хвилина здається неймовірно чудовою. Дуже приємно у роботі в інтернаціональних групах відчувати, що ти потрібен, і  твою роботу гідно оцінюють.


16 травня – рано – вранці прибула німецька група, на яку всі так чекали.  Інтернаціональні малі групи поширилися: тепер вони складалися із українців, поляків та німців, спілкування знову ж таки – англійською мовою, та ще невербальними засобами – посмішками, жестами, приємною мімікою. Під час рухових ігор, які просто захоплювали, всі здружилися ще більше.
Далі, готові до нової пригоди, з екскурсоводом-волонтером з України Кирилом , розумним та цікавим парубком, вирушили дізнаватися  про історію  цієї місцевості та її забудов, побували у будинку на пагорбі, де мешкав нащадок графа фон Мольтке – його правнучатий племінник Хельмут  Джеймс фон Мольтке. Молодий юрист, фахівець з міжнародного права, виявив дуже велику сміливість під час Другої світової війни – став одним із засновників Руху опору  проти нацизму, так званого Кола із Кшижової. Аристократ із німецької родини відразу усвідомив, що Гітлер і його режим – це  страшне зло, якому треба і необхідно чинити опір.  Бажав зробити устрій тогочасної Німеччини демократичним, за що і поплатився – був страчений 1945 року гітлерівцями як бунтівник. Усіх зворушила історія життя і боротьби цього мужнього чоловіка. Усі замислилися над вічними цінностями  життя – добром, боротьбою за справедливість.
Далі розслаблятись було ніколи – адже  зі заходом сонця почнеться  міжнародна вечірка  – презентація свого навчального закладу, міста, регіону. Ми вирішили прийти у вишиванках та провести вікторину про Україну  з елементарними питаннями: столиця, найбільша річка, населення. За правильні відповіді польських та  німецьких друзів частували смачними шоколадками з українською символікою. Відзначилися своїми талантами Дмитро Чубін як автор та виконавець українського репу,  танцівниця Ірина Кисіль, а також наші англомовні ведучі – Влада Осадча та Олексій Поправко.
Польська делегація виявила неабияку гостинність та  креативність: вони навіть почастували усіх своїми національними стравами – це «пірогі», тобто вареники, шніцель та  капуста, засмажена з ковбасками. Не обійшлося і без подарунків – гості отримали блокноти, ручки, значки від гімназії з міста Лежно.
Далі почалися імпрези, тобто розваги – усі навчилися танцювати польку та отримали максимум задоволення. Далі  - сучасні танці, всі рухалися в ритм, всі раділи.

17 травня - незвичайний і навіть тяжкий день, зранку - екскурсія до концтабору Гросс Розен разом з польською та німецькою групами. Там загинуло безліч безневинних людей. Коли ми під’їхали до  цього місця, усі  були дуже схвильовані і налякані. Погода була жахливою: дув    холодний вітер, який пронизував усіх до кісток. Це ще більше підсилювало розуміння трагедії нещасних в’язнів концтабору. Ознайомилися з виставкою, присвяченою історії  та існуванню табору,  у декого  лише від побачених фотографій та окремих речей ужитку й катування на очах виступили сльози, потім переглянули фільм, знятий за спогадами тих небагатьох в’язнів, яким пощастило вижити, душа сповнилася відчуттям болю, смутку, сльози так і лилися. Усі поринули в жахливу атмосферу, в страхітливу історію періоду Другої світової війни. Екскурсію  для польської та української групи проводила дуже компетентна співробітниця музею польською мовою. Але ми, українська група, розуміли усе до дрібниць. Ми  почули, як знущалися над людьми, тримали їх у жахливих умовах. У стінах відновлених бараків і досі панує страх та гнітюча атмосфера. Та й що означає побачити в оригіналі крематорій і  майдан для страти в’язнів або відвідати каменоломню,  де  до нелюдського знесилення працювали заморені голодом і холодом нещасні люди різних національностей, серед яких були не лише поляки, євреї, росіяни й українці, а й німці.  Це змусило замислитися, яку дорогу ціну має життя кожної людини, і  зараз ми живемо у просто чудових умовах, хоча часто цього не цінуємо.
А потім – цікавий візит до  Вроцлава, де довелося добряче понишпорити по закутках центральної площі та по вулицях, що прилягають до неї. Адже треба було знайти  скульптури маленьких гномів та їх сфотографувати, тобто на учасників  чекало ще одне завдання – квест. Це завдання виявилося досить складним. Не всі справилися на відмінно, деякі  інтернаціональні групи таки й не знайшли тих усіх гномів, мабуть, вони від них ховалися…   А скільки радощів було від вільного часу, який усі використали на шопінг, в основному придбали смачні польські солодощі.  Цей день і скорботи,  і радості залишився в пам’яті назавжди.

18 травня – колективне обговорення поїздки до Гросс Розену, обговорення емоцій, підлітки із польської, української та німецької групи ще довго не могли прийти до тями після відвідання концтабору Гроссс Розену. Як могли інші, так звані люди, чинити такі звірства, як могли додуматися і  дійти до такого!  Робота в інтернаціональних групах продовжилася: треба було заплющити очі, задуматися і висловити свої емоції з цього приводу, зрозуміло ж англійською. І ось результат:страх, нелюдськість, біль, несправедливість, жорстокість, співчуття, пам’ять…
Та організатори тренінгу уміло чергували складні психологічні завдання з розвагами. І ось - поїздка з Кшижової до невеличкого, але старовинного містечка  Свідниці. Їхали ми залізницею дуже комфортабельним поїздом, який нагадував наш «Інтерсіті», але у ньому був лише… один вагон, але який охайний, упорядкований і зручний. Там так чисто, що навіть на східцях можна сидіти! Нарешті старовинні вулички, будинки і дороги покриті бруківкою.  Всі піднялися на ратушу, усього подолали 239 сходинок,  і з висоти пташиного польоту оглядали панораму давнього міста та його околиць, усе  розкинулося перед нами як на долоні.   Потім дуже пізнавальний візит до Церкви Миру, яка має незвичайне призначення та історію.  Адже  після закінчення Тридцятирічної війни, яка тривала з 1618 по 1648 рік, протестанти в Сілезії зазнали краху, і у них забрали всі костели. Проте на основі Вестфальського мирного договору їм дозволили побудувати три святині, так звані «Церкви миру». Але були й певні обмеження у договорі стосовно церков. Ці церкви мали бути зведені за межами міських стін, без башт чи дзвіниць, та ще й матеріалами мали слугувати дерево, пісок, глина та солома. Костели мусили зводитися лише за один рік. І попри всі обмеження, два з цих костелів збереглися і донині! Зовні будівля  зведена  з дерева та глини і виглядає скромно, але внутрішнє убранство  вражало і вражає досі людську уяву.Таким  є і костел у Свидниці, який  занесений у список культурної спадщини ЮНЕСКО, і аналогів їх аналогів немає в усьому світі.
Потім улюблений усіма групами, та й учителями, вільний час - і найкрпащий для підлітків здобуток – самчнющі цукерки з особливої крамниці – майстерні цукерок, де їх і виготовляють і продають. Все це ми й побачили на власні очі та придбали солодощі як презент для наших рідних.
На цьому розваги дня не завершилися – з настанням сутінок усі вирушили на галявину біля річки, щоб посидіти, пограти, поспілкуватися біля нічного багаття. Підлітки смажили хліб, сосиски, машмеллоу, тобто спеціальний зефір. Як завжди, улюблена гра у волейбол. Дівчата із польської групи затіяли нескінченні розваги з іграми, танцями, голосними піснями, приказками, в основному англійською мовою. Таких енергійних непосидющих дітей старшої школи не часто зустрінеш у нас в Україні! Хто бажав, то настрибався і нагорлався до несхочу!
Слід зауважити, що в процесі ігор, екскурсій, виконання різноманітних воркшопів, тобто інтерактивних вправ,  українські, польські та німецькі підлітки дуже потоваришували і навіть почали ходити один до одного у гості в кімнати для спілкування.

19 травня- день напруженої  роботи в інтернаціональних групах:  українці, німці та поляки малювали карти своїх держав, за допомогою  маркерів, олівців, кольорової крейди, вирізок із журналів, власних малюнків та підписів треба було на найкращому рівні презентуавти свою країну. Вийшло просто чудово: дехто з нас навіть забрав ці карти на згадку. Слід зазначити, що у поляків та німців досить оригінальне уявлення про  сучасну  Україну, пов’язане з такими образами: Клічко, жовте і блакитне, конфлікт із Росією, Крим, Порошенко,  Донецьк. А також з питаннями: «Ви хочете в Росію чи в Євросоюз, як живете в умовах конфлікту з Росією, чий тепер Крим?» Тобто знають про нас  те, що пов’язане із сучасною політичною ситуацією нашої держави, а не щось інше, на жаль.
Вечір також виявився незвичайним: діти  у складі власної групи  у перекладі рідною мовою читали  листи  1945 року Гельмута Джеймса фон Мольтке із в’язниці до його  коханої дружини Фраї. Текст листів не залишив байдужим нікого: скільки витримки, мужності, розуму, виваженості, слів щирої поваги та кохання звучить у кожному слові цього листування. Адже і німецький аристократ, і його дружина чудово знали, що гітлерівці не знають жалю і милосердя. Фон Мольтке чекав на страту, і дружина Фрая кожен його лист читала як останній. Ось один  лише фрагмент із листа графа: «Я не боюся смерті і вірю, що збережу вас у якій – небудь формі, але в мене  тваринний страх перед помиранням, і болить мені те, що не побачу тебе і синочків. Я відчуваю себе врожаєм, який кличе до себе жнець». Після цього відбулося обговорення відчуттів,  українська група виділила ключові слова у цьому спілкуванні – кохання, взаєморозуміння, біль.

20 травня – і знову робота в інтернаціональних малих групах – гра «Стереотипи». Спочатку треба було пояснити, що таке стереотип, далі розібратися, звідки вони беруться, ці стереотипи,  і чи гарні вони, чи погані. А далі намалювати  спеціальний знак, як здолати упередження та негативні стереотипи. І тут не обійшлося без дотепів і незвичайних ситуацій. Німці думали, що  Україні усі дівчата блондинки, та що ми  у будь- якому випадку завжди шукаємо винних. Та ми довели інше і змінили думку наших німецьких друзів про нашу державу на краще. Нашій українській команді чомусь це завдання не припало до смаку і навіть виявилося складним!
А по обіді – звичайно ж довільне заняття спортом: футбол, волейбол та просто погулянка маєтком.
Сьогодні останній вечір, ніхто не хоче прощатися. Та всі готуються до дискотеки: у підвалі графського палацу уже грає музика та миготять вогні. Усім і весело, і сумно одночасно.

21 травня - день від’їзду, фітбек у багатофункційній залі.  Організатори тренінгу «За європейське порозуміння» цікавляться усім: що сподобалося, що слід удосконалити, чи сподобалася їжа та умови проживання. Далі завершальна екскурсія до виставки  під відкритим небом «Відвага і поєднання». Адже саме тут, у Кшижовій 1989 року відбулася  зустріч німецького канцлера Гельмута Коля і першого демократичного президента Польщі Тадеуша Мазовецького. Мета – збереження пам’яті про історію та подолання образ між польським і німецьким народами. Як подолати душевну травму і об’єднатися у дружбі після страшних подій Другої світової війни, як подолати ворожнечу? Німці відчувають почуття провини і вимолюють прощення, а поляки мають подолати почуття образи і пробачити за звірства.  З кінця вісімдесятих  у цьому історичному селищі  утворилася унікальна організація «Фонд Кшижова для європейського порозуміння», де нині відбуваються зустрічі молоді з різних країн світу, це місце подолання ворожнечі, стереотипів, місце для творчості, діалогу. У 2014 році відкрилася нова виставка, на офіційне відкриття якої приїжджала  канцлер Німеччини Ангела Меркель і прем’єр – міністр  Польщі Єва Копач.
Дуже не хотілося усім учасникам проекту  від’їжджати із гостинної Кшижової, не хотілося  розставатися з новими чудовими друзями. Хочеться повернутися сюди знову! Адже кожен день приносив учасникам проекту масу задоволення та радості. І дуже хочеться, щоб наші нові друзі приїхали до нас, в Україну.

22 травня – більше доби у дорозі після відпочинку – це теж серйозне випробування. А ще, хай і коротка,але все ж таки прогулянка по давньому Кракові, побували біля королівського палацу та на центральній площі. І хай з неба падав рясний  дощ, та нам було тепло і радісно.

До зустрічі, Польщо!


.