Головна Євроклуб Наша діяльність Цікава подорож до Німеччини

Цікава подорож до Німеччини

Тяжке дихання потягу, сонні дерева, які кутаються в зелені ковдри, біла плівка з хмар і відчуття чогось неймовірного і загадкового… Але це відчуття промайнуло так швидко, наче це був лише сон…

Так розпочалася подорож до Німеччини, у якій взяли участь ліцеїсти: Дар’я Прилепська, Катерина Нечипоренко, Роман Панченко, Олексій Поправко, Владислава Осадча з незмінним керівником міжнародних проектів Тетяною Ярмиш у рамках проекту «З двох зроби три».

Дорога в Німеччину була складною, треба було докласти немало зусиль, щоб  її подолати.

У потягу ми всі якнайкраще познайомилися, побачили  в кожному щось нове і встигли стати друзями.

Першою нашою зупинкою після майже безсонної ночі став Львів. Величне, повне загадок і таємниць місто зустріло прохолодним ранком. Разом з десятикласниками з міста Лева  ми пересіли до автобуса, в якому безпечно дісталися до Кракова.

Польща вразила нас колоритністю своїх вулиць.  У цьому місті нам довелося провести одні з найкращих годин усієї подорожі. Тут ми встигли багато чого побачити, скуштувати, купити.

Ми потрапили одразу на свято, яке було присвячене драконам.

Краків – це старе місто, у якому новітні сучасні будинки стоять поруч зі старенькими палацами, що не поступаються їм своєю красою і міцністю. Ми відвідали величезний торгівельний центр «Галерея», де навіть очі стомилися від великого різноманіття одягу, аксесуарів, страв… Після цього дружно прогулювалися по площі Ринок.

Тільки тут можна побачити, наскільки різні долі  людей: поряд із закоханою парою провозять хлопчика в інвалідному візочку. Одним радієш, іншим співчуваєш. Але то все є життя.

По прибутті у Німеччину, одразу відчувається  різниця між країнами. На горизонті з’являються розлогі поля, чисті узбіччя і височенні вітряки, що продукують електроенергію. Цих вітряків так багато…

Німці дуже толерантні, стримані і пунктуальні люди. Саме завдяки цим якостям жителів Німеччини країна процвітає.
Ми прибули в невеличке містечко Рена, що розташувалося поблизу Шверина, побачили школу, у якій мали працювати протягом чотирьох днів.

Спочатку звернули увагу на чепурні будиночки і невелику кількість громадян. Тут справді проживає тільки 3 тисячі містян, а у школі навчаються діти, які проживають у найближчих до Рени селах, тобто вона - регіональна. У цьому містечку лише одна школа (старша і молодша), три супермаркети і декілька ресторанчиків.

В освітньому закладі ми були приємно здивовані затишними класами, гарно оснащеними. А найбільше нас вразив атріум.

Делегація з України прибула першою. Троє наших учнів мали нагоду проживати в німецьких сім’ях. Це було дуже цікаво і пізнавально для них. Решта учнів з української делегації поселилися в літньому таборі за містом.  Тут уже жили дітки 10-11 років. Їх ми вчили говорити українською мовою.

Щодня грали в пінг-понг та волейбол, часто прогулювалися вузенькими вуличками і дивувалися німецькому менталітетові. Німці, як на нас, аж занадто  старанні та правильні, кожен із них дуже чесний, тому в багатьох будинках зовсім немає парканів, автомобілі стоять в незачинених гаражах.  Люди дуже економні. Розміщують сонячні батареї на дахах будинків і вимикають світло  на вулицях після 23:00.

Перший день вдався на славу, і ми, стомлені та знесилені, здивовані і терплячі, пішли відпочивати.

Наступного дня ми вже працювали в інтернаціональних групах. Кожному учасникові-українцеві і полякові представляли учасника-німця, який проводив екскурсію по місту і пояснював завдання. Деякі німці були не дуже говіркі, але наші партнери добре знали англійську мову, тому чітко пояснювали маршрути. З поляками ми теж легко могли порозумітися, бо наші мови дуже схожі.

Цього ж дня ми побували на цікавій екскурсії у невеликому містечку Любеку, розташованому на березі Балтійського моря. Спочатку зі своїми новими друзями відвідали художні галереї, адже саме вони мали надихнути нас на подальшу роботу у проекті. Німецький живопис дійсно вражає. Усім учасникам дуже сподобалася картина моря виконана у стилі гіперреалізму.  Загалом, кожне полотно було цікавим по-своєму, адже картини уміють передавати душу та емоції  художників.

У самому містечку - багато  казкових будинків. Ми ходили неначе у загадковій країні. Так там було цікаво і гарно. Хоча був досить холодний і вітряний день, ми грілися палкими розмовами і швидкою ходою. Місто обійшли кілька разів і сфотографували найкращі місця. Хлопцям особливо сподобалися автомобілі у Любеку, адже у Смілі такі не часто зустрінеш.

А потім розпочалася цікава робота, мистецькі воркшопи, поїздка до Шверіна і завдання для кожного.

Ми розділилися на групи, у кожній було по два учні-німці та по одному українцю і поляку. Нам потрібно було створити витвір мистецтва, тобто намалювати картину або виготовити щось з іншого матеріалу, створити інстоляцію. Приладдя було дуже багато, кожен обирав собі до вподоби. Роботи у кожній групі вийшли різними і цікавими.

А потім була незабутня екскурсія.  Шверін зустрів нас теплим сонцем і прохолодним вітром. Це місто дуже мальовниче і старовинне. Тут ми відвідали Шверінський замок, у якому проживали герцог і герцогиня Макленбурзькі. Башта цього замку складається з 200 сходинок.  Сьогодні деякі з приміщень замкового комплексу в Шверіні зайняті місцевим ландтагом. У решті будівель — розташовано музейні експозиції.

У містечку ми любувалися великим озером, де мирно живуть дикі качки та граційні лебеді.

День був сповнений вражень, якими усі ділилися до пізньої ночі, проглядаючи фотографії.

Найяскравішим днем видався останній день перебування у Німеччині, адже у нашого ліцеїста Олексія  було день народження. Йому виповнилося 16 років, і він був дуже щасливий. Його приймаюча родина презентувала для нього смачний сніданок і подарувала на згадку книгу, а в школі його вітали духмяним  пирогом і гучною піснею. Кожна країна заспівала привітальні пісні, у нас вийшло наймелодійніше, адже ми заспівали «Многая літа».

Цього дня ми доробляли власні проекти. Кожна команда мала пояснити ідею картини, символи, які на ній позначені.  Одна група працювала над  деревом дружби. Робили його на чотирьох полотнах, а потім складали їх докупи. Стовбур був зроблений з фанери. На малюнок учасники приклеїли три метелики, кожен з яких означав прапор країни, тобто представляли Німеччину, Україну і Польщу. Це дерево означало єднання країн.

Група Олексія Поправки представляла модель Землі, виготовлену з пінопласту, і малюнок планети Земля. Це означало глобальність нашого проекту, його масштабність.

Панченко Рома разом зі своєю групою створив карту, де було зображено країни, які беруть участь в проекті. А на іншій картині вони зобразили учасників своєї групи з позитивними кульками, розфарбованими у прапори країн, що беруть участь у проекті.  На всіх роботах була відображена фраза «Тhink big».  Це був девіз проекту, адже закликав задуматися над різними проблемами.

Команда Даші Прилепської створила інстоляцію з використанням металевої сітки та маленьких сердечок, розфарбованих у прапори країн – учасниць проекту, що були заховані під сіткою у формі серця.

У команди Влади Осадчої  на картині також були зображені  метелики і прекрасні  квіти. Влада показала себе як дійсно талановита художниця.

Кожна команда зробила яскраву, пізнавальну та креативну роботу. Найбільше запам’яталося око, у якому, якщо придивитися, можна було побачити школу. Також  вразила  робота, де діти прикріпили руки з гіпсу, розфарбовані в кольори прапорів країн – учасниць проекту.

Найкраще представляла роботи наша Даша Прилепська, її розповідь була змістовною та лаконічною. У її команді був дуже талановитий німецький хлопчик, який майстерно вміє малювати графіті.

А потім була прогулянка містом, де хотілося сфотографуватися скрізь, адже тут так чисто, затишно, усе потопає у квітах, кожен будинок – витвір мистецтва.

Увечері, перед від’їздом,  на останній вечірці у школі, ми обмінялися подарунками між країнами.  Від представників України ми всіх пригостили караваєм та розповіли про традиції, пов’язані з цим святковим хлібом, а поляки подарували нам книги. На великих папірцях усі написали  враження про Німеччину та проект.

Усім було сумно, адже за ці дні ми дуже здружилися один з одним і не хотіли розлучатися. Уже в автобусі ми зрозуміли, якими гарними друзями стали для нас львів’яни.  Діти розповіли нам скільки цікавого, багато чому навчили. Уже в потягу, після прощання, обіцяли їм, що обов’язково приїдемо до них у гості та запросили погостювати до нас, у Смілу.

Цей проект дав нам змогу зрозуміти і порівняти  перспективи країн: німці  і поляки живуть краще, заможніше, ніж прості українці. Але ми розуміли, що вони подолали тяжкий шлях, щоб досягти такого успіху. Тому наше покоління буде робити усе можливе, щоби досягти і благополуччя, і процвітання нашої країни.

І ось знову за вікном пропливають дерева. У потягу лунає дзвінкий сміх друзів і тихенькі розмови пасажирів… Усе промайнуло так швидко, неначе це був сон, просто яскравий, дивний сон…

Прокидатися не хотілося…



Катя Нечипоренко –
учасниця Міжнародного проекту